Оповідання про Шерлока Холмса

— Вельми переконливе зізнання, — мовив Холмс, підводячись і запалюючи люльку. — Думаю, Гопкінсе, що вам слід, не гаючи часу, відпровадити вашого бранця в надійне місце. Ця кімната не дуже підходить на роль тюремної камери, а містер Патрік Кернс займає надто багато місця на нашому килимі.

— Містере Холмсе, — сказав Гопкінс, — навіть не знаю, як вам дякувати. Я й далі не розумію, яким чином вам удалося досягти такого результату.

— Просто мені пощастило від самого початку вхопитись за потрібну нитку. Цілком можливо, що якби я знав про цю записну книжку, вона теж спрямувала б мої думки не в той бік, як це трапилося з вами. Але геть усе, мною почуте, вело тільки в одному напрямку. Величезна сила, вміння користуватися гарпуном, ром, капшук для тютюну з тюленячої шкури й міцний тютюн — усе це вказувало на моряка, до того ж на китобоя. Я був переконаний, що ініціали «П. К.» на капшуку — звичайнісінький збіг і що вони зовсім не стосуються Пітера Кері, бо палив він рідко, а люльки в його «каюті» не знайшли. Пригадуєте, я ще питав, чи не було в «каюті» бренді й віскі. Ви відповіли, що не було. А який моряк питиме бренді й віскі, коли в нього є ром? Так, я був переконаний, що це моряк.

— А як ви його знайшли?

— Мій любий сер, ця проблема вже не являла труднощів. Якщо це був моряк, то тільки той, хто ходив з Пітером Кері на «Морському однорогу». Наскільки я зміг з’ясувати, Кері на інших кораблях не плавав. Я втратив три дні на листи в Данді й кінець кінцем одержав імена й прізвища всіх членів команди «Морського однорога» в тисяча вісімсот вісімдесят третьому році. Коли я побачив у списку гарпунерів Патріка Кернса, мої пошуки майже закінчились. Я припускав, що цей чоловік, можливо, перебуває в Лондоні і, мабуть, бажає на якийсь час покинути Англію. Тому я провів кілька днів в Іст-Енді, вигадав арктичну експедицію, потеревенив про спокусливі умови для гарпунерів, які служитимуть під командою капітана Безіла, — і ви бачите наслідки.