Оповідання про Шерлока Холмса

За півгодини ми вже були на Пітт-стріт, цьому маленькому притулку спокою поряд з найпожвавленішими потоками лондонського життя. Будинок номер 131 виявився однією з плоскогрудих респектабельних і найбільш неромантичних споруд. Під’їхавши, ми побачили, що біля огорожі перед будинком з’юрмився натовп цікавих. Холмс свиснув:

— Слово честі, щонайменше замах на вбивство. Ніщо інше не затримає лондонського хлопця-кур’єра. Його сутула спина й витягнута шия свідчать про одне — стався страшний злочин. Що це, Вотсоне? Горішні сходинки облито водою, а нижні сухі. Проте слідів достатньо! Ну, а он і Лестрейд у вікні, зараз ми про все дізнаємось.

Співробітник Скотленд-Ярду зустрів нас із дуже похмурим обличчям і провів у вітальню, де метушився неймовірно скуйовджений і схвильований літній чоловік у фланелевому халаті. Він був представлений нам як власник будинку містер Горацій Харкер, працівник Центрального газетного синдикату.

— Знову бюст Наполеона, — сказав Лестрейд. — Ви, здається, вчора ввечері зацікавились цією справою, містере Холмсе, отож я й подумав, що ви, мабуть, будете раді опинитись на місці події тепер, коли все дійшло до таких тяжких наслідків.

— До яких наслідків?

— До вбивства. Містере Харкере, розкажіть, будь ласка, цим джентльменам, що саме тут сталось.

Чоловік у халаті повернувся до нас своїм засмученим обличчям.

— Дивовижна річ, — сказав він, — усе своє життя я збирав новини від інших людей, а зараз, коли в мене самого справжня новина, я так розгубився і так хвилююсь, що не можу стулити до купи двох слів. Якби я прийшов сюди як репортер, то взяв би в самого себе інтерв’ю й мав би дві колонки в усіх вечірніх газетах. А так я просто роздаю цінний матеріал, без кінця переповідаючи його безлічі людей, а сам не можу з нього скористатись. А втім, мені знайоме ваше ім’я, містере Холмсе, і якщо ви дасте пояснення цій незвичній справі, я вважатиму, що мої мовні зусилля відшкодовано.

Холмс сів і приготувався слухати.

— Скидається на те, що все зосереджується на бюсті Наполеона, який я купив для ось цієї кімнати близько чотирьох місяців тому. Я надибав його, та ще й дешево, в магазині братів Хардінгів за два будинки від вокзалу Хай-стріт. Більшу частину своєї журналістської роботи я виконую вночі і часто пишу аж до ранку. Так було й сьогодні. Я сидів у своєму кабінеті, що знаходиться в глибині будинку на верхньому поверсі, коли десь годині о третій знизу до мене виразно долинув якийсь звук. Я прислухався, але звук не повторився, і я вирішив, що то надворі. Потім раптом хвилин через п’ять пролунав жахливий пронизливий зойк — нічого подібного раніше мені ніколи не доводилось чути. Цей зойк переслідуватиме мене, доки я житиму. Закам’янівши з жаху, хвилину чи дві я сидів непорушно. Тоді схопив кочергу й спустився вниз. Увійшовши до цієї кімнати, я побачив, що вікно розчинено навстіж, а бюст, який стояв на каміні, — я це зразу помітив, — зник. Навіщо грабіжник узяв таку річ, вище мого розуміння, оскільки цей бюст — звичайна гіпсова копія і не становить ніякої цінності.