Оповідання про Шерлока Холмса

Знадвору долинула розмова, почулись хрипкі голоси, потім місіс Хадсон відчинила двері й оголосила, що троє чоловіків питають капітана Безіла.

— Впускайте їх по одному, — сказав Холмс.

Першим увійшов маленький кругленький, мов яблуко, чоловічок з червонястими щоками й пишними сивими бакенбардами. Холмс вийняв з кишені листа.

— Ваше ім’я? — спитав він.

— Джеймс Ланкастер.

— Мені дуже шкода, Ланкастере, але місце вже зайнято. Ось вам півсоверена за те, що ми вас потурбували. Пройдіть-но в оту кімнату й почекайте кілька хвилин.

Другим був довготелесий худющий чоловік з гладким волоссям і запалими щоками. Його звали Х’ю Петтінс. Він також дістав відмову, півсоверена й наказ почекати.

Третім претендентом на місце виявився чоловік з примітною зовнішністю. Його люте бульдожаче обличчя було наче взято в раму зі сплутаної чуприни і такої самої бороди, з-під навислих густих і кошлатих брів світились сміливі чорні очі. Він привітався й став на моряцький манір, крутячи в руках кепку.

— Як вас звуть? — спитав Холмс.

— Патрік Кернс.

— Гарпунер?

— Так, сер. Двадцять шість рейсів.

— З Данді, гадаю?

— Так, сер.

— І згодні йти на дослідницькому судні?

— Так, сер.

— Скільки хочете платні?

— Вісім фунтів на місяць.

— Можете стати до роботи негайно?

— Як тільки одержу спорядження.

— Документи з вами?

— Так, сер.

Він видобув з кишені пачку пожмаканих і заяложених паперів. Холмс переглянув їх і повернув назад.

— Ви саме той, хто мені потрібен, — мовив він. — Ось тут на столику контракт. Підпишіть його — і справу залагоджено.

Моряк перевальцем перейшов кімнату і взявся за ручку.

— Тут підписати? — спитав він, зсутулившись над столом.

Холмс схилився над його плечем і непомітним рухом просунув свої руки вперед, до рук гарпунера.

— Достатньо, — мовив він.

Я почув дзенькіт сталі й ревіння розлюченого бика. Наступної миті Холмс і моряк, учепившись один в одного, покотились по підлозі. Моряк мав величезну силу навіть у наручниках, які Холмс так спритно замкнув у нього на зап’ястках. Він, мабуть, швидко подужав би мого друга, якби ми з Гопкінсом не кинулись йому на допомогу. І тільки коли я притиснув цівку свого револьвера до моряцької скроні, він нарешті зрозумів, що його опір марний. Ми зв’язали йому ноги мотузкою і підвелися з підлоги, ледве переводячи подих.

— Я просто мушу вибачитись перед вами, Гопкінсе, — сказав Шерлок Холмс. — Боюсь, що омлет уже холодний. А проте решта вашого сніданку повинна сподобатись вам ще більше, коли зважити на те, що ви довели свою справу до переможного завершення.

Стенлі Гопкінсу від здивування одібрало мову.

— Не знаю, що й казати, містере Холмсе, — нарешті вихопилось у нього, і він страшенно почервонів. — Здається, я поводився як дурень від самісінького початку. Тепер я розумію: ви майстер, а я тільки учень, і цього мені ніколи не слід забувати. Навіть зараз, коли я бачу, що ви зробили, я не розумію, як це вам вдалося і що воно означає.