Ежені Гранде. Селяни
- Автор: де Бальзак Оноре
- Серия: Вершини світового письменства #38
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: «Дніпро»
- Переводчик: Елеонора Ржевуцька
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ежені Гранде. Селяни». Краткое содержание книги:
До будинку прилягало близько арпана землі, оточеної живоплотом і засадженої виноградом, дбайливо доглянутим, як і взагалі всі селянські виноградники, так добре угноєним, розсадженим і скопаним, що його гілля зеленіло першим на три льє навколо. Кілька плодових дерев— мигдалевих, сливових і абрикосових піднімали своє немічне верхів'я над тією ж огорожею. Між виноградними лозами звичайно саджали картоплю чи боби. Позаду подвір'я, навпроти села, до садиби прилягала ще невеличка вогкувата й низинна діляночка землі, зручна для розведення капусти й цибулі — улюбленої городини трудящого люду, і відокремлена тином з ґратчастою хвірткою, якою проходили корови, місячи ногами землю і лишаючи свої гнойові коржі.
Будинок, що в нижньому поверсі складався з двох кімнат, мав вихід на виноградник. З цього боку дерев'яна драбина, приставлена до стіни будинку й вкрита солом'яною повіткою, вела на горище, освітлене одним слуховим віконцем. Під цією непоказною драбиною у льосі, цілком складеному з бургундської цегли, стояло кілька бочок з вином.
Хоч усе кухонне начиння селянина звичайно складається з двох речей — сковороди й залізного казана, — з допомогою яких робиться все, у цій халупі, як виняток, були ще дві величезні каструлі, підвішені під ковпаком плити над маленьким таганцем. Незважаючи на цю ознаку заможності, вся обстановка відповідала зовнішньому виглядові будинку. Отож, на воду був глиняний глечик, замість столового срібла — дерев'яні й бляшані ложки, глиняні тарілки, темні ззовні і білі зсередини, але всі пооблуплювані й скріплені дротом; нарешті, навколо солідного стола — нефарбовані стільці, а замість підлоги — утрамбована земля. Що п'ять років стіни білилися вапном, як і ріденькі сволоки, на яких висіли шматки свинячого сала, в'язки цибулі, пучки свічок та мішки, в яких селянин тримає своє зерно; у старовинній шафі із старого горіхового дерева, яка стояла поруч з хлібною скринею, зберігалося трохи білизни, змінного одягу й святкове вбрання родини.
На пічному ковпаку виблискувала стара браконьєрська рушниця; ви не дали б за неї й п'яти франків: ложе наче обпечене, ствол не має ніякого вигляду і, мабуть, не чищений. Ви думаєте, що охорона такої халупи з простою засувкою, хвіртка якої, зроблена в тину, ніколи не замикається, кращого й не потребує, і ви запитуєте себе, нащо може придатися така зброя. Почати з того, що коли ложе зроблене з грубою простотою, то дбайливо дібраний ствол походить від дорогої рушниці, безперечно, виданої якомусь мисливському сторожеві. Ось чому власник цієї рушниці ніколи не схибить; між ним і його зброєю існує та ж тісна близькість, як між робітником і його знаряддям. Якщо треба взяти на міліметр над або під ціль, бо рушниця підвищує або знижує на цю невеличку відстань, браконьєр це добре знає і без помилки підкоряється цій вимозі. Далі, артилерійський офіцер знайшов би всі істотні частини зброї в цілковитій справності; усе є і нічого зайвого. На все, чим володіє селянин або що має йому служити, він затрачує відповідну частку сили; він робить тільки потрібне і ніяк не більше. На зовнішніх прикрасах він зовсім не розуміється. Непогрішний суддя щодо неминуче потрібного в усіх галузях, він знає всі ступені затрати сили і, працюючи на наймача, вміє віддавати найменше праці за найбільшу плату. Нарешті, ця поганенька рушничка має видатне значення в житті родини, і ви скоро дізнаєтеся, яке саме.
Чи добре ви вхопили тисячу дрібниць цієї халупи, розташованої в п'ятистах кроках від мальовничої брами Егського замку? Чи бачите ви, як вона присіла тут, наче жебрак перед палацом? Так ось, її покрівля, поросла схожим на оксамит мохом, кудкудакаючі квочки, забрьохана свиня, теличка, що тинялася скрізь, — одне слово, уся ця сільська поезія містила в собі жахливий зміст. На довгій жердині біля хвіртки тину висів висохлий букет з трьох ялинових гілок та дубового листя, перев'язаний шматинкою. Над цією ж хвірткою мандрівний маляр за сніданок намалював на квадратній вивісці в два фути по білому полю великі сині «ГУ», а для тих, хто вміє читати, такий каламбур на дванадцять літер: «Великі-ГУ-сині». Ліворуч від хвіртки сяяли яскраві фарби грубої афіші: «Добре березневе пиво», де обабіч кухля, що викидав із себе фонтан піни, зручно примостилися жінка в надмірно декольтованій сукні і гусар, обидва дуже грубо розфарбовані. Ось чому, незважаючи на квіти й сільське повітря, із цієї халупи несло сильним і неприємним запахом вина та всякої страви, який охоплює вас у Парижі, коли ви проходите повз приміську корчму.