Третя світова: Битва за Україну

Напередодні Нового 2014 року та в дні Різдвяних свят, учасники революції не залишали Майдану. Основна частина, щоправда, роз’їхались по домівках, багатьом студентам довелось їхати готуватися до іспитів та складати зимову сесію, хоча головний іспит свого життя вони вже склали. Офіційна українська влада, щоб хоч якось згладити конфлікт та прикрити свою вину за побиття учасників Євромайдану, 19 грудня прийняла закон «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідувань та покарань осіб у зв’язку с подіями, що мали місце під час проведення мирних зібрань».

Того ж дня парламент розглянув та прийняв цей законопроект. Він був підтриманий переважною більшістю представників всіх парламентських фракцій, за виключенням фракції комуністів. Було вирішено звільнити від відповідальності людей, що брали участь в акціях протесту та масових заходах в період з 21 листопада 2013 року й до моменту вступу закону в силу. В ухвалі українського парламенту також вказувалось, що всі кримінальні та адміністративні справи, відкриті у зв’язку з подіями Майдану мали закрити, нові не порушувати, а арештованих мали звільнити.

12 січня 2014 року відбулось чергове Народне віче, на яке прийшло більше 100 тисяч людей. Поряд з резиденцією Януковича «Межигір’я» чергували «автомайданівці», що провели власний мітинг. За два дні до цього протестуючі спробували заблокувати будівлю, де відбувався суд над їхніми товаришами, в результаті чого знову виникли сутички з міліцією та загоном «Беркут». Під впливом цих бурхливих подій Верховна Рада 16 січня ухвалила низку так званих «диктаторських» поправок до законів, що були прийняті раніше простим підняттям рук, без попереднього обговорення тексту депутатами. Президент підписав «прийняті» закони вже на наступний день, 17 січня. Проте опозиція категорично виступила проти їх прийняття та охрестила їх «законами диктатури», а 16 січня — «чорною п’ятницею».

Закони від 16–17 січня містили широкий перелік нових обмежень громадської активності та підсилювали відповідальність за деякі вже передбачені законодавством порушення. Частина обмежень торкалась відповідальності за участь у протестах та несанкціонованих владою масових діях. Зокрема прийняті закони дозволяли уряду блокувати «за рішенням експертів» опозиційні сайти. В поправках до законів зокрема йшлося також про адміністративну відповідальність за встановлення без дозволу влади наметів, сценічних майданчиків та звукової апаратури для проведення мітингів, про заборону перебувати на демонстраціях у масках та зі зброєю, про необхідність реєстрації політичних організацій, що фінансуються з-за кордону. Трактування того, що мало вважатись «фінансуванням з-за кордону», залишалося прерогативою уряду.

Реакція на такі закони була неоднозначною і в Україні, і в Європі. Деякі європейські лідери, зокрема міністри закордонних справ Великобританії та Німеччини підкреслили, що дані законодавчі акти «обмежують особисту свободу громадян та віддаляють Україну від Європи». І хоча Венеційська комісія та ЄС визнали їх «відповідними європейській практиці», в країні прийняття «драконівських мір» викликало нову, ще потужнішу хвилю незадоволення, що прокотилась цілою країною. Ось деякі фрагменти «законів 16 січня»: