Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити
- Автор: Карнеги Дейл
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Компанія ОСМА
- ISBN: 978-617-538-057-4
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити». Краткое содержание книги:
Дозвольте цій книзі змінити на краще ваше життя. Не варто жити у тривогах та напрузі, що не дозволяють вам тішитися повноцінним, активним та щасливим життям!
Для широкого кола читачів.
1. Виявилося, що всі мої тривоги з приводу можливого закриття коледжу були марними, бо уряд почав платити комерційним коледжам за навчання ветеранів, і мій заклад незабаром був завантажений на сто відсотків.
2. Виявилося, що всі мої тривоги з приводу сина були марними: він пройшов всю війну без жодної подряпини.
3. Виявилося, що всі мої тривоги з приводу конфіскації землі були марними, оскільки за милю від моєї фірми знайшли нафту, і земля настільки подорожчала, що аеропорт не зміг її придбати.
4. Виявилося, що всі мої тривоги з приведу відсутності води були марними, бо, дізнавшись, що земля не буде конфіскована, я заплатив за поглиблення колодязя, і ми знайшли потужний водяний пласт.
5. Виявилося, що всі мої тривоги з приводу шин були марними, оскільки завдяки ремонту та обережному водінню старі шини якось протрималися.
6. Виявилося, що всі мої тривоги з приводу доньчиної освіти були марними, оскільки всього за два місяці до навчального року мені запропонували аудиторську роботу, яку я міг виконувати увечері, тож я зміг вчасно відправити її до коледжу.
Я часто чув, що дев'яносто дев'ять відсотків речей, за які ми тривожимося, ніколи не відбуваються, але ця стара приказка не мала для мене особливого сенсу, поки я не натрапив на список проблем, складений півтора року тому.
Зараз я вдячний долі за цей болючий досвід. Я отримав урок, якого ніколи не забуду. Я побачив всю безглуздість хвилювання з приводу подій, які так і не настали, — подій, які лежать поза нашим контролем і можуть ніколи не відбутися.
Пам'ятайте: сьогодні — це завтра, через яке ви хвилювалися вчора. Запитайте себе, звідки мені ЗНАТИ, що проблема, через яку я хвилювався, справді виникне?
Я можу обернутися на переконаного оптиміста всього за годину
оли в мене депресія, я лише за годину можу здолати неспокій і перетворитися на переконаного оптиміста.
Ось як я це роблю. Я йду до своєї бібліотеки, заплющую очі й підходжу до полиць з історичними книгами. Із заплющеними очима я обираю книгу, наприклад, «Завоювання Мексики» Прескотта чи «Життя дванадцяти цезарів» Светонія. Так само наосліп розгортаю книгу на будь-якій сторінці. Потім розплющую очі й читаю годину; і що більше я читаю, то краще розумію, що світ завжди перебував У стані агонії, що цивілізація завжди балансувала на межі прірви. Сторінки історії переповнені трагічними розповідями про війни, голод, бідність, винищення та звірства, яких людина завдавала людині. Після години такого читання я розумію: хоч як несолодко нам зараз живеться, та з минулим це життя неможливо й порівняти. Це дозволяє мені бачити свої клопоти в належній перспективі. Крім того, я розумію, що загалом світ поступово змінюється на краще.
Ось метод, який заслуговує цілого розділу. Читайте історію! Подивіться на останні десять тисяч років — і ви побачите, які банальні ВАШІ проблеми перед обличчям вічності.
Як я позбувся комплексу меншовартості
оли мені було п'ятнадцять, я постійно страждав від тривог, страхів та комплексів. Я був дуже високий і худий, мов тичка. У мене був зріст 1 метр 88 сантиметрів, а вага — 53,5 кг. Попри той зріст я був кволий і не міг змагатися з іншими хлопцями у бейсболі та інших рухливих іграх. Вони сміялися з мене і називали «сокирою». Я так тривожився і комплексував, що почав боятися й уникати людей, тим більше що наша ферма стояла далеко від шляху й була оточена непрохідними хащами, які ніколи не розчищалися. Ми жили за кілометр від траси; часто я тижнями не бачив нікого, крім мами, тата, братів і сестер.
Я виріс би невдахою, якби дозволив цим тривогам і страхам взяти наді мною гору. Щодня і щогодини я думав про своє високе, худе і кволе тіло. Я не міг думати ні про що інше. Мій сором і страх були такими великими, що їх майже неможливо описати. Моя мама знала, як я почуваюся. Вона була вчителькою і сказала мені: «Синку, ти маєш отримати освіту, ти маєш заробляти на життя головою, бо твоє тіло завжди буде проблемою».