Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити
- Автор: Карнеги Дейл
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Компанія ОСМА
- ISBN: 978-617-538-057-4
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити». Краткое содержание книги:
Дозвольте цій книзі змінити на краще ваше життя. Не варто жити у тривогах та напрузі, що не дозволяють вам тішитися повноцінним, активним та щасливим життям!
Для широкого кола читачів.
Ці випадки засвідчили значення психічної налаштованості людини. Вони навчили мене тішитися життям, поки я маю сили це робити. Тому зараз я кожен день проживаю так, ніби це перший і останній день у моєму житті. Мені подобаються прості життєві речі, а людину в стані приємного збудження не може спіткати хвилювання. Мені подобається моя вчительська робота. Я написав книгу під назвою «Наснажений викладанням». Для мене викладання завжди було чимось більшим, ніж професія. Це пристрасть. Я люблю вчити, як художник любить малювати або співак любить співати. Прокидаючись вранці, я із задоволенням думаю про свою першу групу студентів. Я завжди вважав, що одна з найголовніших причин життєвого успіху — ентузіазм.
2. Я виявив, що можу викинути тривогу з голови, читаючи цікаву книгу. У п'ятдесят дев'ять років мене спіткав нервовий розлад. У цей період я читав монументальну працю Девіза Алека Уілсона «Життя Карлейля» і швидко одужав, бо так перейнявся читанням, що забув про хворобу.
3. Іншого разу, коли у мене розпочалася жахлива депресія, я змушував себе щогодини робити фізичні вправи. Щоранку я грав п'ять-шість сетів у теніс, потім приймав ванну, обідав і проходив вісімнадцять лунок у гольф після обіду. Щоп’ятниці я танцював до першої години ночі. Допомагала мені й лікувальна дія ласощів. Моя депресія зникала, коли я з'їдав щось солодке.
4. Я давно навчився уникати поспіху, гарячки та метушливої роботи. Я завжди намагався керуватися філософією Вілбура Кросса. Коли він був губернатором Коннектикуту, то сказав мені: «Коли мені потрібно зробити забагато речей водночас, я запалюю люльку, розслаблююся і з годину нічого не роблю».
5. Переконавсь я і в тому, що часу і терпіння достатньо для вирішення усіх проблем. Коли я турбуюся про щось, то намагаюся подивитися на свої проблеми під належним кутом зору, кажу собі: «За два місяці я не турбуватимуся про це, то чому це має тривожити мене зараз? Чому зараз не прийняти той погляд, який буде у мене через два місяці?»
Підсумовуючи все це, можна сказати, що професор Фелпс бореться з тривогою п'ятьма способами.
1. Живе зі смаком та ентузіазмом: «Я кожен день проживаю так, ніби це перший і останній день у моєму житті».
2. Читає цікаву книгу: «Коли мене спіткав нервовий розлад... я почав читати... „Життя Карлейля“ ...так перейнявся читанням, що забув про свою хворобу».
3. Грає в ігри: «Коли у мене розпочалася жахлива депресія, я змушував себе щогодини робити фізичні вправи».
4. Не напружується за роботою: «Я давно навчився уникати поспіху, гарячки та метушливої роботи».
5. «Намагаєся подивитися на свої проблеми під належним кутом зору. „Я кажу собі: „За два місяці я не турбуватимусь про це, то чому це має тривожити мене зараз? Чому зараз не прийняти той же погляд, який буде у мене через два місяці?““»
Я трималася вчора. Я зможу триматися й сьогодні
зазнала в житті злигоднів та недуг. Коли мене запитують, що допомогло мені переживати все те лихо, я завжди відповідаю: «Я трималася вчора. Я можу триматися і сьогодні. І я ніколи не дозволяла собі думати про те, що могло б статися завтра».
Я боролася, прагнула, зазнавала відчаю. Мені завжди доводилося працювати на межі своїх сил. Озираючись на своє життя, я бачу поле битви, встелене розбитими надіями та зруйнованими ілюзіями — поле, де я завжди була у невигідному становищі, поле, яке я покидала зраненою й передчасно постарілою.
Та я не жалію себе. Не плачу над злигоднями, які лишилися у минулому, не заздрю жінкам, яких оминуло те, через що я пройшла. Я жила. Вони ж лише існували. Я випила чашу життя до дна, до останньої краплини. Вони лише сьорбали піну. Я пізнала речі, про які вони й не здогадуються. Я бачу те, чого вони увіч не бачать. Лише жінки, очі яких були промиті слізьми, отримують бачення, яке робить їх сестрами по всьому світу.
Я пройшла курс у Великому університеті життя; я зрозуміла, що жінка, у якої життя легке, нічого не набуває. Я навчилась проживати кожен день, як є, і не завдавати собі клопотів думками про майбутнє. Я вичавила із себе страх, бо досвід навчив, що коли надходить пора, якої так боїшся, в тобі знайдеться сила і мудрість, щоб зустріти те лихо. Дрібні прикрощі тепер геть не зачіпають мене. Коли тріщить і валиться палац, вас не хвилюватиме те, що слуга забув покласти серветки чи кухар розлив суп.