Козацький оберіг

— Як же ж ми крізь них пропливемо? — обережно запитав Данько, щоб не видати свого хвилювання.

— А з Божою допомогою, — посміхнувся лоцман Карпо крізь сиві вуса. — Купці, що Дніпром плавають, зазвичай, щоб пороги минути, кораблі свої на берег витягували та волоком по суходолу тягнули. Але ми, лоцмани козацькі, навчилися ці пороги і вплав долати, а козаки-характерники запросто кинуть на воду свої кожухи, на кобзі заграють та проскочать крізь ці пороги, вуса не замочивши. Кажу ж тобі, що пороги не всіх пропускають, а тільки тих, хто дійсно цього гідний.

Тут лоцман замовк і, міцно тримаючи своїми могутніми руками кермо, почав пильно вдивлятися в річкові хвилі.

— А ну, хлопці, знімайте вітрило, сушіть весла та добре подумайте, чи нема серед вас великого грішника? — гучно промовив він.

Козаки підняли весло і згорнули вітрило, прислухаючись до ревіння води десь попереду. Данько теж уважно прислухався — майже нечутне кілька хвилин тому ревіння зростало. Здавалося, що велетенський звір вихопився з води і щосили б’є по ній своїми могутніми лапами. Течія посилилася. Раптом Данько побачив перед носом корабля високу білу стіну, що здіймалася над водою. Вітер вдарив у обличчя хлопця водяним пилом. Данько захекав і заплющив очі. Коли він наважився відкрити їх, то побачив, що чайку оточує кипляча біла стіна. Від ревіння води Данько не міг почути навіть власного голосу. Весь укритий, немов інеєм, прозорими краплями, лоцман Карпо впирався в кермо й вів чайку, що стрімко падала в білу безодню, тільки йому знайомими шляхами. Чотири рази чайка підхоплювалася на водяній лаві, а потім знову провалювалася в білий морок. Данько від страху заплющив очі, міцно обхопивши руками щоглу. Нарешті, чайка виплила на спокійні води.