Козацький оберіг
- Автор: Белый Дмитрий
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-966-97344-2-6
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Козацький оберіг». Краткое содержание книги:
Майстер Орест підійшов до Данька і простягнув йому меч:
— Тепер у тебе є Меч Зберігачів, бережи його! І нехай тобі вдасться з його допомогою зібрати Оберіг.
Данько вклонився, взяв у руки меч і відразу відчув, що криця насичує його нездоланною силою.
— Бережи й Печать! — промовив Орест, одягаючи хлопцю на шию Печать Зберігачів. — Тепер тобі, Даньку, треба вирушати на Запоріжжя. Зараз зі Львова вертаються на дніпровські пороги козаки на чолі зі славним лицарем Байдою-Вишневецьким. Ватаг Василь проведе тебе до них. Будемо прощатися. Але знай, що тут ти завжди знайдеш допомогу надійних братчиків. Коли побачиш свого батька — Майстра Богдана — передавай йому вітання від мене. Тепер тобі слід знайти Книгу Низову. Запам’ятай, зберігає її наш третій Майстер — літописець Петро. Живе він відлюдником у печері Київської Лаври. Ти покажеш йому Меч і Печать Зберігачів. Тоді він навчить тебе, як прочитати у Книзі Низовій про те, як створити Оберіг. Що ж, друже, давай прощатися.
Майстер Орест обійняв Данька. Опришки, посміхаючись, зібралися коло Данька.
— До зустрічі, легіню!
— Повертайся до нас — з тебе славний опришок буде!
— Помолися за нас у Святій Лаврі!
Данько дружньо попрощався з ними й підійшов до княгині Ярини.
— Дякую тобі, Даньку, за все, що ти зробив для мене, — промовила дівчина й ласкаво посміхнулася, — справи в тебе поважні й небезпечні, але нехай завжди буде з тобою твоя вдача і твоє щастя. Знай, що я завжди буду пам’ятати тебе й буду щаслива тебе знову побачити.
Промовивши ці слова, Ярина нахилилася й поцілувала хлопця у щоку. Данько трохи зніяковів, переступив з ноги на ногу, зашарівся й ледь вимовив:
— І я тебе не забуду…
— Час вирушати, — промовив ватаг Гануляк, поклавши руку на плече хлопця. Данько мовчки кивнув головою й пішов за ватагом до дерева, де було прив’язано двоє баских коней. Хлопець йшов і все озирався на білу постать Ярини, яка стояла і прощально махала йому рукою.
Глава 9. Книга Низова
Коли Данько й ватаг Гануляк дісталися до Львова, козаків у ньому вже не було. Вони вирішили свої дипломатичні справи і спішно відбули до Києва. Розчаровані Данько з Василем вирішили їхати самі до стольного граду. Під вечір, втомлені від швидкої їзди, вони зупинилися край битого шляху, відпустили коней попастися й сіли під тінню розлогого дерева. Ватаг витягнув з торби добрячий шмат сиру, чорну хлібину, відкрив флягу з джерельною водою й вони добряче повечеряли. Данько ліг на траву й задрімав.
— І хто ж тут на всю Галицьку землю так сопе! — почув він крізь сон над головою знайомий голос. Данько стрепенувся і здивовано закліпав очима — прямо перед ним стояв… козак Голота, тримаючи коня в поводу. За ним хлопець побачив на шляху ще з півтора десятки кінних козаків.
— Ось так зустріч, — посміхався Голота, розвівши руки, — йшов до Криму, а дійшов до Карпат!
— Дядьку Голото! — аж схлипнув розчулений Данько, який усе ще не вірив своїм очам.
Козаки розреготалися. Засміявся й Данько.
— От і добре, пане Голото, мене просили довести цього славного хлопця до козаків, а козаки самі до нас прийшли. Так що буду я до свого товариства повертатися, — потиснув руку козаку ватаг Гануляк. — До речі, деякі наші опришки хочуть до вашого Дніпровського коша завітати, так що прийміть їх по-братськи.
— Чи ти не знаєш, як ми братів зустрічаємо? — посміхнувся Голота. — Забув, як разом на Волощину ходили турків шарпати?
— Не забув… Ну що, до зустрічі, братику? — потис руку Данькові ватаг Гануляк.
— До зустрічі, — поважно відповів опришкові Данько.
Ватаг Гануляк попрощався з козаками і зник між зеленими деревами. Данько перекинув через спину Меч Зберігачів, старанно загорнутий у шкіряний чохол, і заскочив на коня, який залишив йому ватаг опришків.
— Дозвольте, пане отамане, щоб мій братчик Данько до нашого товариства приєднався? — звернувся Голота до високого огрядного чоловіка, що відрізнявся своєю статечною поставою.
Чоловік уважно оглянув Данька й кивнув головою:
— А чом би й ні? Нехай іде до нашого коша, знаю я, що в тебе, Голото, абихто серед братчиків не водиться.
Чоловік торкнув повідця, і козаки поїхали за ним широким битим шляхом. Данько їхав поруч з Голотою.