Козацький оберіг

— Отой берег називається Червоним Кутом, він весь вкритий червоною глиною, — пояснив Голота.

— Човна в нас немає, то ми що, попливемо туди? — запитав Данько, з готовністю входячи у прохолодну воду.

— Попливемо старим козацьким способом, — відповів Голота. Він зіскочив з коня, вихопив шаблю й почав скошувати високий очерет. Майстер Богдан швидко перев’язував їх, і через декілька хвилин очеретяний пліт був готовий.

Друзі залишили коней, залізли на пліт, і Голота довгою жердиною, зробленою з молодого деревця, відштовхнувся від берега. Провівши очеретяний човен між плавнів, Голота виїхав на чисту воду, і невдовзі вони пристали до Червоного Кута. Данько першим зіскочив на берег і, загрузаючи ногами у в’язкій червоній глині, почав вибиратися по крутому підйомі.

Ледь вилізши на схил, Данько озирнувся й побачив, як з-за рогу острова повільно випливає велика галера. На її щоглі тріпотів довгий чорний прапор. Із зображенням Хреста і Дракона!

Не встиг Данько отямитись від несподіванки, як з одного із отворів у борті галери вихопився клуб диму. Почувся свист, і позаду Данька піднявся високий стовп червоного пилу. Від вибуху у хлопця заклало вуха, він впав на землю, обхопивши голову руками. Йому здалося, що гармата поцілила в його батька та козака Голоту, і що їх назавжди поховали під собою пласти червоної глини. Але через мить майстер і козак підвелися і, вкриті з ніг до голови червоним пилом, побігли по схилу. Данько побачив, як від галери відчалило кілька шлюпок з озброєними людьми й попливло до острова. Майстер і Голота нарешті добігли до Данька. З боку галери знов почувся глухий гуркіт гарматного пострілу.

— Лягай! — крикнув Богдан і, схопивши сина за плечі, упав разом з ним на землю. Данько почув, як над його головою просвистіло гарматне ядро, і через мить земля здригнулася під ним.

— Уперед, до скель! — крикнув Голота, і вони побігли до брил, що біліли попереду, час від часу падаючи на землю, коли чули звук гарматного пострілу. Нарешті їм вдалося добігти до вузької розщелини між двома скелями. Данько озирнувся: позаду залишилося декілька глибоких ям від гарматних вибухів.

Пробравшись улоговиною, Данько, майстер Богдан і Голота видерлися на кам’яне плато і, тяжко дихаючи, зупинилися на гранітній плиті. Постріли з галери припинилися, але тепер друзі побачили, що близько сотні вояків видерлися на глиняний схил Червоного Кута й біжать до скель.

— Ну ось що, Даньку, — ледь переводячи дихання сказав майстер Богдан, — біжи прямо до кам’яного хреста — він за тією грядою, а ми їх затримаємо.