Кись
- Автор: Толстая Татьяна Никитична
- Язык: украинский
- Переводчик: Ноэль Даат
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Кись». Краткое содержание книги:
Шановні читачі!
Оскільки сам роман «Кысь» написано народною говіркою, у перекладі я використовувала південноукраїнські говірки та суржик.
З повагою: Ноель Даат (noelledaath@mail.ru)
Та пра-авильно, ніяк ти мишака не вдержиш! У всяку шпарку прошмигне!
А-а, брат пушкін! І ти туди ж! Теж сочинєнія свої од мишаків беріг! Він напише, – а вони з’їдять, він напише, а вони з’їдять! Тож він і тривожився! Того ж туди-сюди по снігу й роз’їжджав, по крижаній пустелі! Дзвіночок брязь-брязь-брязь! Запряже перевертня, та й у степ! Своє приховував, шукав, де б його сховать!
Схованку шукав, де б його зарить... Все настільки стало зрозуміло, шо Бенедикт сів і спустив ноги з ліжка. Як же ж він і досі... Як же ж це він вказівку пропустив... А оце нещодавно! Шо вони тоді з Лев Львовичом співали!
Ну? То чого б це його у степ понесло, як не книгу заховать? – «... у себя в пустыне застывший, ледяной комок».
Яку це «любов»? Та книгу ж! Шо ж любити, як не книгу?! Га?!..
«С сабой уньос». А жінці просить переказати, шоб не шукала... Бо як схаменеться та як почне шукать... От тобі й стіхи! Хіба то стіхи, то притча! Руководяща вказівка в облегчоній для народу формі!
Того ж Лев Львович тоді й плакав! Теж, мабуть, зарив, а тепер не знайде! Хіба ж тут не заплачеш! Заспівав, та й пригадав!
А як вони Бенедикту натякали? Бенедикт їм: а чи нема у вас, мовляв, якоїсь книги почитать? А вони йому: а ти, мовляв, неграмотний. А він їм: чо’ це я неграмотний, я грамотний! А вони йому: стєпь да стєпь круґом. Та то ж натяк такий. Притча. Отам, мовляв, книги і зариті. У хаті не тримаємо.
Так. Де в нас степ? Степ на півдні... А чо’ ж він тоді розпатякує: запад нам паможет?.. А Нікіта Іванич йому: нізашо, мовляв, не поможе, самі должні. Тоді де? Де?
Теща постукала у двері:
– Дітей купать!.. Дивитись будете?
– Не мішать!!! – гаркнув Бенедикт на все горло, рукою з розмаху рубонув. – Двері закрить!!!
– Так купати ж?..
– Двері!!!
Збила з думки, туди його мать!.. Бенедикт поспіхом одягався, – сіряк, балахон, ковпак, – збіг по сходах, свиснув млявому Миколі запрягатися.
Поганяв нетерпляче, притопував у санях валянком. Обрій оглянути. Конче треба обрій оглянути. Поки не згасло слабке зимове світло, – оглянути обрій аж на чотири сторони.
До дозорної башти їхав Бенедикт, от куди. Ніколи він ще на дозорну башту не забирався, та й хто ж голубчика на неї пустить? Запретне одоробло, государствене, – тільки дозорні та мурзи на башту й допускаються, а чого? – а того, шо з неї далеко видно, а то діло государствене, і аби-кому зась! Нема чого простому голубчикові вдалечінь дивитися: не по чину! А може там, удалечині, військо якесь насувається! А може, лютий ворог на нашу світлу родіну покусився, палиці понагостряв, та й у похід виступив! То ж діло государствене! Не можна! А тільки Бенедикта ніхто й ніколи не зупинить, бо він санітар.
Не зупинили. Та я-ясно.
Дозорна башта за найвищий терем вища, вище дерев, вище александрійського стовпа. Нагорі – світлиця. У світлиці, на стінах її, – чотири вікна, чотири прорізи на чотири сторони світу. Зверху дах на чотири скати, шапкою. Такою, як мурзи носять. Знизу дивишся, – високо-високо вгорі, аж попід хмарами – дозорні, государеві работники, наче мурашки, метушаться – з місця на місце переповзають, чогось там сновигають. Нанизу охорона з бердишами. Бенедикт важко, неквапом піднявся в санях, глянув моторошними очима крізь багряні прорізи, підняв гака, – охорона й лягла ниць, на твердий морозний наст. Зайшов у башту. Воняло нечистими сіряками, наче як псиною, повівало дешевою ржавлею: сиру палили, неочищену, з остюками та соломою. Дерев’яні східці гриміли під ногами. Заледенілі гвинтові сходи, де не кинь оком, у жовтих патьоках – прямо тут і до вітру ходили, і недопалки затоптували; на стінах, шо зблискували памороззю, видряпували матєрне, звичне. Бездуховність... Підіймався довго, спираючись на гака, на підмостках між ярусами відпочивав. З рота клубочилася пара, та так і залишалася висіти клубком у захололому, засраному повітрі.