Спогади командарма (1917-1920)
- Автор: Омелянович-Павленко Михаил Владимирович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 9668201248
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спогади командарма (1917-1920)». Краткое содержание книги:
Документально-художнє видання.
Затримати нас на цім боці міг тільки поділ майна та знищення всього того, чого ми не могли б із собою взяти. Треба було ще й попсувати залізничний міст через Буг із таким розрахунком, щоби над відбудовою його прийшлося червоним попрацювати 4 або 6 тижнів.
Ці справи поділено поміж штабами Запорозької та Київської дивізії.
Вознесенський бій мав не тільки високе моральне значіння для армії У.Н.Р., але, завдяки захопленню бази, наша армія озброїлася на першорядний зразок; у нас поставлено заново артилерію, поновлено кулеметні частини, піхота придбала цілком нові рушниці з баґнетами, козаки-пластуни замінили свої "куцопали" на нові рушниці кавалерійського зразку; кіннотчики здобули списи, сідла, остроги, легкі кулемети. Набоїв придбано цілі вагони. Те, що не можна було підняти возами, розділювалося комендантурою між селянами.
Навіть панотці, урядовці, немуштровані погоничі — все тримало рушниці в руках, підперезувалося кулеметними стрічками, закладало ручні гранати за пояс і т.і.
Це було якесь захоплення, бажання забезпечити себе набутим на довгий час. Кожний розумів, що в майбутнім нас ще чекають важні події. Мимоволі приходила думка — коли би так все це раніш, у минулому році восени, коли ми крок за кроком відходили беззбройні під навалою большевиків-комуністів і білих військ Деникіна, коли терен рідний ми застилали трупом своїх кращих синів за те, що і
ЧАСТЬ IV
Розділ І
Марш армії в районі Ананьїв — Балта — ст. Любашівка в цілях витворення ситуаії на прорив через відділи Червоної Армії
Район, що в ньому розвинулися квітневі чини Української Армії, обмежувався на сході середнім Бугом, на заході — Дністром; з півночі лінією: Ямпіль — Брацлав (обидва включно), а на півдні — Дубосари — Ананьїв — Ольвіопіль (всі включно), тобто до нього входили: південна половина Поділля й північно-західня частина Херсонщини (повіти: Тирашпільський, Ананьївський, Ольвіопільський), що разом складало простір біля 200 верстов з півночі на південь і 75 верстов із заходу на схід.
Залізницею Жмеринка — Одеса майбутня площа наших чинів поділялася на дві нерівні частині (східню й західню), при чому кожна мала свої властивості.
Місцевість, взагалі, пагориста, на захід від залізниці стає сильно гористою; до того ще глибокі балки, що тягнуться головним чином зі сходу на захід, густо прорізують усю західню частину цього району. З цих причин західня частина для маневрування війська була дуже незручна. Крім того, в цілому окресленому районі переважає глинуватий грунт. Однак, у місцевостях, що прилягають до Бугу, а особливо в районі Ольгополя й Ананьєва, ґрунт — піскуватий.
В частині від Ямполя до Тирашполя Дністер, особливо на весні, досить широкий і бистрий, і його вважаємо за серйозну водну перешкоду, що вимагає при форсуванню спеціяльних воєнно-технічних засобів.
Крім численних струмків, що вються по всій цій території в усіх напрямках, район прорізують до десятка значних Дністрових допливів. Ці річки у весняну пору були теж значними перешкодами для рухів армії.
Опис району ми закінчимо вказівкою, що, крім смуги понад Дністром, південна частина району має більше лісів, а щодалі на північ — лісів менше.
Шляхи: крім головної залізничної лінії Жмеринка — Одеса, що про неї ми вже згадували, східню частину району зі сходу на захід прорізують три залізничні лінії, а саме: вузькоколійна — Вапнярка Христинівка, Попелюхи — Гайворон і ширококолійна — Бірзула — Балта — Ольвіопіль. Перша й остання лінія обслуговували московський фронт і були під пильною охороною червоних бронепотягів.
На оборудувані ґрунтові шляхи район був бідний. Крім єдиної шоси, що тягнулася вздовж Дністра, були лише окремі відтинки їх.
На загал, цей район був досить підхожий, ба, навіть, зручний для маневрування невеликих відділів партизанського характеру, але й дуже важкий для руху відділів із гарматами та обозними валками.
Настрій населення на Херсонщині та на Поділлю до москалів був виразно ворожий. Саме перед нашим прибуттям, на початку квітня, в усьому районі було неспокійно — то тут, то там вибухали повстання.
18 квітня вся Українська Армія була вже на правому березі Бугу. Дане кінному Запорозькому полкові оперативне завдання було виконане: залізничний міст біля Василинової (20 верстов на південь у напрямку на Одесу) полк спалив. Через те, а також у наслідок того, що ми пошкодили залізничний міст через Буг, можна було сподіватися, що на цілій дільниці залізничний рух буде припинений щонайменше на три-чотири тижні.
Тут командування довідалось, що в районі Ананьєва й Балти зривалися масові селянські розрухи. Ці міста були якраз у напрямку того району, де перебували в тому часі Українська Галицька Армія та частини полковника Удовиченка, а тому командування вирішило скерувати армію в район Ананьїв — Балта — Бірзула — ст. Любашівка (на схід від Бугу).
Від Вознесенського до Ананьєва по повітряній лінії буде до 100 верстов, а від Ананьєва до Балти — біля 40 верстов. Рейд Запорозької кінноти на Одесу не міг маскувати нашого руху на північ більше, як тиждень.
Взявши все сказане вище під увагу, командування рішає рушити в напрямку на Ананьїв. До с. Святотроїцького марш для армії був призначений спільний по осі: Кантакузенка й Миколаївка (18), Софіївка (20), Покровка (21), Святотроїцьке (22); в околиці с. Святотроїцького (25 верстов на південний схід від м. Ананьєва) дивізії мали вже одержати кожна своє власне бойове завдання, а саме:
Запорозька дивізія: 22 квітня — захопити Ананьїв і окремим кінним відділом зробити наскік на Бірзулу;
Київська дивізія: між 23 і 24 квітня — захопити місто Балту та залізничну станцію Балту; Волинська дивізія та 3-й кінний полк: складаючи спільну армійську резервну групу, — посуватися за Запорожцями.
Додаткове завдання для Волинців: 21 квітня окремим відділом захопити ст. Любашівку (на залізничній лінії Балта — Голта), зімпровізувати бронепотяг і потім зробити випад на Голту;
Штаб армії — при Запорожцях.
Українська Армія, вже добре озброєна, морально зміцнена, дивилася з повною вірою в майбутнє й була, хоч невелика числом, але висока своєю якістю бойовою.
Похід війська по Забужжю в район Ананьєва відбувся легко й без жадних перешкод із боку ворога, але з часом наближення до Ананьєва ситуація ставала грізнішою. 20 квітня ми мали відомості, що під Ананьєвом ішли завзяті бої між повстанцями й москалями та що московські каральні відділи спалили пять великих сіл (називали Липецьке, Потицели, Байтали, Онуфріївку та Селиванівку); щоби загрозити червоним стилу, Київську дивізію з визначеної осі маршу скеровано в район Балти, а решта армії продовжувала свій марш. 22 квітня, біля 11-ої години, колона Запорожців та 3-й кінний полк увійшли до села Кохівки (верстов 12 від Ананьєва); по дорозі з міста тяглися численні фури з утікачами; плач жінок і дітей, прокльони старих справляли на колону гнітюче вражіння. "Поспішайте, бо наші відходять, москалі все чисто палять" — чулося з возів та від селян, що натовпом вийшли назустріч нашим колонам.
У Марянівці від посланців отамана Пшонника я достав першу докладну орієнтовку: ворожий відділ наступав із Балти в приблизній силі до 600 багнетів та при численних кулеметах; гармат відділ не мав, кінноти — обмаль. Повстанців було сила — аж до 5,000, але вони були зле озброєні; дійсною силою повстанців був тільки Чорноморський партизанський полк (з Тирашполя — 150 чоловік піхоти при кулеметах і кінному дивізіоні до 90 шабель); Чорноморці були добре озброєні, але їм бракувало набоїв.
Червоні енергійно тиснули повстанців і вже були біля північно-західньої околиці Ананьєва (передмістя Гардранбура).