Спогади командарма (1917-1920)
- Автор: Омелянович-Павленко Михаил Владимирович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 9668201248
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спогади командарма (1917-1920)». Краткое содержание книги:
Документально-художнє видання.
У боях з 22 по 25 квітня Українській Армії пощастило розбити всі ворожі відділи, що їх москалі кинули були з ріжних напрямків до повстанського району Ананьїв — Бірзула — Балта. Щождо повстанців — то вони могли спокійно розійтися по своїх хатах.
Командування армії завжди старалося не затримувати війська довший час на одному місці й тому ніколи само не підбивало селян на повстання. В цьому разі ініціятива повстання виходила з самого населення, тому командування армії, як ми це бачили, зараз же заявило отаманові Пшонникові, що за 3 дні армія буде продовжувати свій марш.
27-го квітня командування угруповує армію навколо Ольгополя. У самому місті став штаб армії та частини Волинської дивізії, в Чечельнику — частини Київської дивізії, у Піщаній — Запорозька дивізія, а 28–29 квітня армія пересунулася до Бершаді й тут затрималася, щоби дати можливість частинам трохи відпочити й після того вже розпочати свою, останню вже, серію боїв. Цей наш марш-маневр маскувався коротким рейдом Чорних на ст. Бірзулу.
27-го квітня до складу Української Наддніпрянської Армії приєдналася кінна Галицька бригада отамана Шепаровича, що вже з 6 квітня була в таборі повстанців і числила в своєму бойовому складі 400 їздців, 30 кулеметів та 150 багнетів (піхота на возах) — на загальне число 1,000 люду.
27-го квітня з Піщаної (в околиці Бершаді) прибув до штабу армії (Ободівка) відпоручник Галицької Армії четар Білецький із отаманом Заболотним. Четар Білецький мав уповноваження від Галицького Повстанчого Комітету й часово перебував, яко звязковий, при Отаманові Заболотному.
З їхніх інформацій виявилося, що Галицька Армія вирішила повстати проти червоних і приєднатися до Наддніпрянської Армії, але точних дат про термін початку повстання четар Білецький не мав.
Це скріплювало командування в його рішенні йти на Вапнярку, — треба було поспішати.
У дневнику Галицької кінної бригади про події, що відбулися перед командируванням четаря Білецького, значилося таке:
"У квітні 1920 р. питання про війну з Польщею було вже для москалів питанням вирішеним. Все стверджувало їхню підготовку до воєнної кампанії на весну. Фронт червоного війська вже існував: на півдні він перебігав по лінії Ямпіль — Жмеринка — Вінниця й далі на північ (всі пункти в руках червоних), але командуванню нашому було відомо, що на зазначену частину бойової лінії штаб XII червоної армії висунув Галицькі бригади, а саме на напрямок Вапнярка — Жмеринка — Проскурів — ІІІ бригаду.
По Дністрі аж до Одеси також були розкидані окремі галицькі частини. В цих частинах було неспокійно. Червоний прапор — був для них лише формальною зовнішньою ознакою, — необхідним додатком до часу й обстановки"…
З цього ж району вийшли й перші партизани-чорноморці та 1 кав. Галицька бригада отамана Шепаровича.
Покінчивши всі операції в районі Ананьїв — Балта — ст. Любашівка, щоб ясніше відчути зазначену обстановку, команда рішає на 27 квітня пересунути обоз армії в район Піщана — Ольгопіль.
В наказі по армії (ч. 73) це рішення змотивоване так:
"По одержаних відомостях від власної агентури, в районі Одеса — Миколаїв значних ворожих сил нема.
В самих містах помітна паніка. По тих же відомостях на відтинку Могилів-Подільський — Вапнярка комуністи суцільного фронту не мають. Наше військо на цьому (проти-московсько-большевицькому — О.-П.) фронті — окопалося".
Розділ III
Остання операція: обстанова й мотивування оперативного рішення. Етапи, в яких воно переводилося. — Бої (з 30.ІV. по 2.V.) навколо Вапнярського залізничого вузла. — Останні бої
Беручи під увагу все попереднє, командування вирішило скерувати дальше армію з району Бершаді на північний захід і вибрало напрямок Ободівка — Вапнярка — Ново-Ушиця. Це рішення, на думку командування, одночасно могло вплинути на активність частин Галицької армії, що перебувала в районі Вапнярка — Бірзула.
На день 30 квітня армія осягнула: Запорозька й Київська дивізія — район Демидівка Тростянець і Волинська дивізія — район Павлівка — Тарканівка. З цих районів командування приступило до виконання свого заміру.
Першим етапом у виконанні наміченого собі завдання командування намічає завдання побічне — захоплення району Крижопіль — Вапнярка — Журавлівка — Тульчин.
Перед тим, як перейти до змалювання останньої операції, переглянемо спершу засоби, якими армія диспонувала на день 30 квітня 1920 року.
Після боїв під Вознесенським, Ананьєвим і Балтою, тобто після 27 квітня, зайшли такі зміни:
До Волинської дивізії прибув після хвороби на тиф і знову став на чолі дивізії отаман Загродський. До всього складу Волинської дивізії був приписаний Чорноморський партизанський полк, що мав у своєму складі до 300 баґнегів, 8 кулеметів і біля 100 шабель; відділ цей був добре зорганізований і повний бойового запалу.
Київська дивізія доповнила свій склад Галицьким технічним куренем із Балти до 300 чоловік; при курені був великий запас усякого технічного знаряддя.
Таким чином, у наслідок останніх подій Українська армія побільшилася на одного отамана, 750 багнетів, 38 кулеметів, 500 їздців і значну кількість всякого технічного знаряддя. Проте була й негативна сторона — з новими частинами до армії теж прибув значний обоз, що збільшив і без того великі валки армії.
Захоплення району Тульчин — Вапнярка — Крижопіль на 1 травня командування організовує так:
Запорозька дивізія (багнетів 500, гармат 5, шабель 400) 1 травня о 4-й годині захоплює м. Тульчин, рівночасно невеликим відділом захоплює ст. Журавлівку; після виконання свого першого завдання — дивізія лишає в Тульчині відділ забезпечення, а сама пересовується до с. Тимонівки, де чекає на дальші накази.
Київська дивізія (з доданим до її складу 3-м кінним полком — багнетів 600, шабель 400, гармат 4) 1 травня о 7-й годині розпочинає наступ на Вапнярку з метою захоплення залізничної стації та околишніх сіл.
Волинська дивізія (з доданим до її складу Чорноморським пішим полком — багнетів 500, шабель 400, гармат 2) 1 травня о 4-й годині розпочинає наступ на ст. Крижопіль, рівночасно окремим відділом демонструє на ст. Рудницю; по захопленні ст. Крижополя дивізія забезпечує район ділань Армії з півдня (особливо з Одеського напрямку).
Галицька кінна бригада отамана Шепаровича (шабель 400, багнетів 150, кулеметів 30) 1 травня до 7-ої години скупчується в с. Тиманівці, де й очікує на наказ. Штаб армії — від 7-ої години ранку в с. Тиманівці в безпосередньому звязку зі штабом Київської дивізії.
Ніч з 30 квітня на 1 травня всі дивізії використовують для опанування пунктами, що дало б їм вигідніше вихідне становище. Команду армії особливо турбувало підтримання звязку під час усієї операції. Спізнення донесень могло дуже відємно відбитися на остаточному результаті. Через те, крім звичайних засобів, службу звязку підсилено службою командармового конвою.
Перейдемо до докладного огляду тих боїв.
1-го травня приблизно біля 11-ої години з с. Капустянів я приїхав на командний пункт Київської дивізії, що був в околиці с. Тиманівки. Дивізія якраз вела наступ із півн. сходу на Вапнярку. Москалі саме в той час підводили на свій фронт підсилення. Велика курява на дорозі ясно показувала напрямок колони й до певної міри її довжину. Гармати Київців (сотник Вітко) влучно обстрілювали ворожі частини й почасти їх розпорошили. Московські гармати відповідали, проте без дошкульних наслідків.
Два бронепотяги — один на самій Вапнярці, а другий між Вапняркою та Журавлівкою, — підтримували червону піхоту. Це свідчило про те, що ст. Журавлівки Запорожці ще не здобули. Це ускладняло завдання колони отамана Тютюнника, що націлив завдати головний удар ворогові саме з північно-східнього напрямку. До полудня ні з правого, ні з лівого крила до Командування Армії жадних донесень не надходило, бої ж під Вапняркою набрали затяжного характеру.
Попередні події в районі лівої нашої колони були такі: