Твори в п'яти томах. Том II
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #2
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том II». Краткое содержание книги:
Про свій задум написати твір, присвячений життю скіфів, В. Владко розповідав:
“Мене свого часу безмежно захопив світ стародавніх скіфів, які були колись, як кажуть, з незапам’ятних часів насельниками України (та й не лише України, а й усіх широких степів на південному сході Радянського Союзу). З’явилися вони в цих краях майже невідомо звідки — і так само невідомо куди зникли, не залишивши по собі ніяких ознак писемності. Все те, що сучасна наука знає про них, побудоване виключно на основі матеріальних знахідок, знайдених під час археологічних розкопок у курганах, та ще з нечисленних записів стародавніх грецьких і римських істориків. Довгий час я старанно вивчав такі матеріали — і вирішив, нарешті, написати роман про життя й побут одного з тих таємничих племен. Але як його писати? Я не зумдв би, каюся, написати історичний роман в прямому розумінні цього слова. І я, після довгих роздумів, спинився на моєму улюбленому жанрі наукової фантастики. Хай мої герої завідомо фантастично, але в межах літературної достовірності, опиняться в світі стародавніх скіфів, хай у романі розгортаються події в конфліктах між радянськими вченими і скіфськими віщунами, вождями і поневоленими рабами, — це дасть мені можливість показати в сюжетних пригодах звичаї, побут і традиції одного з скіфських племен”.
Мабуть, хтось з мисливців сказав стиха щось непохвальне на адресу Гартака — і старий віщун розчув це. Бо він раптом озирнувся, підняв посох і гнівно, владно вигукнув:
— Хто це насмілюється сперечатися зі мною? Хай пам’ятає та людина, що вона сперечається з самими богами! Я, скромний віщун Дорбатай, свідчу перед лицем неба, що я чув сьогодні вночі грізний голос богів, які сказали мені — і земля здригалася від того голосу! — і повеліли мені: “Іди й скажи народові, і хай народ чує, знає й пам’ятає наше благословіння мудрому Сколотові і його синові, шляхетному Гартакові!” І ці слова богів лунали у громі й полум’ї, від якого я, скромний віщун, прикрив очі рукою…
— Чи не з моєю допомогою говорила йому все це боги? — в’їдливо, хоч і дуже тихо зауважив Артем.
— І я прийшов сюди, — вів далі Дорбатай, — бо бажав разом з усіма послухати розповідь старого й мудрого Ормада. Я не почув її, на жаль. Але хочу тепер і сам розповісти те, що нагадали мені сьогодні великі боги. Я хочу розповісти також про славетне минуле народу сколотів. І коли мудрий вождь Сколот дозволить мені, я почну. Бо так сказали й повеліли мені боги!..
Він підвів руки вгору й застиг у своїй улюбленій урочистій позі з напівзаплющеними очима, наче прислухаючись до голосу богів.
— Добре грає свою роль старий шахрай! — вихопилося в Дмитра Борисовича. — Правда ж, Іване Семеновичу? Цікаво, що він розповість? Дуже цікаво… Невже щось таке, що перегукується з Геродотом або іншими стародавніми істориками?..
Геолог промовчав: його цікавило й бентежило зараз зовсім інше. А Дорбатай, нарешті, опустив довгі сухі руки й запитливо глянув на Сколота:
— Я чекаю твоєї доброзичливої відповіді, о вождь!
— Розповідай, — коротко мовив Сколот, не дивлячис на віщуна. Мабуть, він теж відчував, що старий віщун затіяв цю гру недаремно. Ніби випадково, погляд вождя впав на Варкана. Молодий скіф виразно затиснув у міцній руці держак меча-акінака. Так, Варкан був теж напоготові.
Вже дещо спокійніше Сколот перевів погляд на Дорбатая:
— Розповідай, що сказали тобі боги.
Старий віщун сперся на посох. Він стояв так, ніби звертався і до Сколота, і до всіх присутніх скіфів. Зрозуміло було, що він має намір розповідати головне тим десяткам і сотням людей, що запрудили майданчик і оточували його з усіх боків. Сухі пальці віщуна міцно стискали посох, рипучий голос лунав жорстоко і непримиренно, не приховуючи вже люті. Він почав:
— Мудрий Ормад розповів сьогодні про те, як відважний сколотський народ переміг могутнє перське військо та як тікав з наших земель гордий цар Дарій. Я знаю цю подію, що її зберегли нам на повчання віки. І я стверджую: сколоти перемогли, бо з ними було завжди благословіння богів. І боги говорили з мудрим вождем Іданфірсом, і вчили його, і він переміг Дарія. А що сталося з родичем Іданфірса, Анахарсісом? Чи пам’ятаєте ви це, сколоти? Що сталося з людиною, яка забула богів, відступилася від них?.. Я нагадую вам, нащадки сколотів, про ганебну долю Анахарсіса — і хай кожен а вас пам’ятає, що чекає людину, яка забуває богів!
— Справжня релігійна пропаганда, — насмішкувато зауважив Артем, слухаючи переклад Дмитра Борисовича зі слів Варкана.
— Анахарсіс, родич Іданфірса, — він далі Дорбатай — був мудрою людиною, але він бажав стати ще мудрішою, щоб перевершити всіх. І тому Анахарсіс поїхав до інших країн, бо йому здавалося, що, побувавши там, він оволодіє мудрістю чужинців і тоді стане наймудрішим з людей. Він об’їхав чимало країн і вирішив, нарешті, повертатися додому. Але повертався він уже не таким, яким залишив рідний край. Він забув про сколотських богів, захопився іншою вірою. Він повернувся додому і почав молитися чужій богині — що могло бути гіршим за це?.. Анахарсіс навчив цьому й інших сколотів. Він ішов до лісу, одягав чуже, грецьке вбрання, грав на літаврах і молився чужій богині. А разом з ним молилися тій чужій богині й інші сколоти, яких він злочинно повів за собою. Що ж зробив мудрий вождь Савлій, коли довідався про таку ганьбу? Він пішов з воїнами в ліс, побачив, що відступники моляться чужій богині, і власноручно вбив їх! Бо на це благословили його грізні боги сколотського народу. Ось що зробив мужній Савлій, який був хоробрим воїном і мудрим сколотським вождем, благословенним богами!
Голос Дорбатая лунав переможно — і останні слова він кинув відверто у бік Сколота.
— І сталося це так тому, що вождь Савлій був мудрий. Він знав, що щастя і багатство сколотське — в руках богів. І не можна ображати богів, не можна відступатися від них і нехтувати законами богів. Чи пам’ятають про це нащадки сколотів тепер? Чи пам’ятає це й сам наш мудрий вождь Сколот? Мабуть, пам’ятає, бо інакше не може бути…