Гордість і упередженість
- Автор: Остин Джейн
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2896-6
- Переводчик: Володимир К. Горбатько
- Жанр: Другие романтические романы
Электронная книга - «Гордість і упередженість». Краткое содержание книги:
Перше знайомство героїв роману «Гордість і упередженість» багатого аристократа Дарсі та дочки провінційного поміщика Елізабет не обіцяло серйозних почуттів між ними. Дарсі поставився до сім’ї Елізабет зверхньо, з упередженістю, і дівчина відповіла йому так само. Це і стало головною перешкодою у їхніх відносинах. Навіть тоді, коли вони зрозуміли, що не можуть жити один без одного, їм не просто було зламати свою гордість, щоб відкрити серця коханню…
— Серденько, чи не бажаєш побачити те місце, про яке ти стільки чула? — запитала її тітка. — До того ж із Пемберлі пов'язаний багато хто з твоїх знайомих. Як тобі відомо, Вікхем провів там усю свою юність.
Елізабет була прикро вражена. Вона відчувала, що в Пемберлі їй робити нічого, і тому їй не залишалося нічого іншого, як висловити своє небажання туди їхати. Вона мусить зізнатися, що їй обридло споглядати величні будинки; вона й так бачила їх уже стільки, що її більше не цікавлять вишукані килими та атласні штори.
Місіс Гардінер вишпетила її за таке глупство.
— Коли б це просто був красивий і багато умебльований будинок, то мені б самій було байдуже, — сказала вона, — але там такі чудові прилеглі ділянки! Пемберлі має одні з найкращих насаджень у графстві.
Елізабет не відповіла нічого, але розум її все одно не міг на це зголоситися. Можливість зустрічі з містером Дарсі під час оглядин одразу ж спала їй на думку. Це було б жахливо! Від самої думки про таку зустріч вона спалахнула рум'янцем і вже хотіла була поговорити про все відверто зі своєї тіткою, ніж так ризикувати. Але проти цього виникли певні заперечення, тож насамкінець Елізабет вирішила, що так вона вчинить лише тоді, коли особисто спитається про присутність хазяїна та отримає негативну відповідь.
Тож перед тим, як лягти спати, вона запитала у служниці про Пемберлі — чи цікаво там, як звуть його власника і чи не поїхав він, бува, на літній відпочинок. Із величезним полегшенням отримавши на останнє запитання ствердну відповідь, Елізабет заспокоїлась і тепер, коли всі побоювання зникли, відчула справжній інтерес до будинку та бажання його оглянути. Тому, коли ця тема знову виникла наступного ранку і знову Гардінери спиталися про її думку, вона з готовністю, але з байдужим виглядом відповіла, що взагалі-то не має нічого проти такого плану.
Тож незабаром вони мали відвідати Пемберлі.
Розділ XLIII
Коли на під'їзді до маєтку Елізабет уперше побачила Пемберлійський ліс, то відчула легке хвилювання, а коли вони нарешті повернули і проїхали через ворота, то хвилювання перетворилося на сильне збурення почуттів.
Парк був дуже великий і містив значну кількість різноманітних ділянок. Вони в'їхали до нього в одній із його найнижчих точок і певний час прямували красивим гаєм, що охоплював значну територію.
Від повноти душі Елізабет не могла розмовляти, але вона помічала кожну цікаву місцину, кожний мальовничий пейзаж і захоплювалася ними. Півмилі вони поволі їхали вгору й раптом опинилися на вершечку досить високого пагорба, де гай закінчився, миттєво відкривши їхньому погляду Пемберлі-Хаус, розташований із протилежного боку долини, в яку круто донизу зміїлася дорога. Це була велика, красива кам'яна будівля, що стояла ген на протилежному схилі та позаду була обрамована пасмом високих лісистих пагорбів, а попереду неї досить глибокий ручай розширювався в чималеньку річку, але без видимих слідів людського втручання. Його береги не були підкреслено правильними чи неоковирно прикрашеними. Елізабет була зачарована. Вперше вона бачила місце, де природа постаралася на славу, де її краса майже не постраждала від чийогось недоладного смаку. Всі вони були розчулені та приголомшені побаченим; і в цю хвилину Елізабет усвідомила, що бути хазяйкою Пемберлі — це не абищо!
Вони спустилися з узвишшя, переїхали через місток і підкотили до ґанку. Тільки Елізабет почала роздивлятися будинок, як до неї знову повернулося побоювання зустріти його хазяїна. «Може, служниця помилилася?» — з острахом подумала вона. Відвідувачі спиталися дозволу оглянути будинок, і їм дозволили ввійти. Поки вони чекали на економку, Елізабет не переставала дивуватися тому збігові обставин, завдяки якому вона потрапила в цей будинок.
Прийшла економка — статечна літня жінка, менш елегантна і більш чемна, ніж уявляла собі Елізабет. Вона провела їх до їдальні. Це була велика пропорційно спланована і прекрасно обставлена кімната. Елізабет, кинувши на неї побіжний погляд, підійшла до вікна, щоб насолодитися краєвидом, який із нього відкривався. Пагорб із лісовою короною на вершечку, з якого вони нещодавно спустились, являв собою прекрасне видовище і на відстані виглядав іще більш стрімчастим. Чудовою була кожна ділянка ландшафту; і Елізабет — скільки сягав її погляд — у захваті споглядала цей краєвид: річку, дерева, розкидані по її берегах, звивисту долину… Коли вони переходили до інших кімнат, то ці об'єкти можна було розглядати під іншим кутом зору, але з кожного вікна відкривався чудовий краєвид. Кімнати були високі та красиві, а меблі в них — сумірні з багатством їх власника, але Елізабет, із захопленням віддаючи належне його смаку, побачила: ці меблі не були ані недоладними, ані надмірно вишуканими — менш розкішними, але більш елегантними, ніж меблі у Розінгсі.