Гордість і упередженість

Однак невдовзі зауваження супутників Елізабет щодо її неуважності повернули її до тями, і вона, зрештою, усвідомила необхідність виглядати більш схожою на саму себе.

Вони ввійшли до лісу і, на деякий час розпрощавшись з річкою, піднялися на якесь узвишшя, де проміжки між деревами давали змогу бачити численні мальовничі пейзажі долини, подекуди — ручаю, а також протилежних пагорбів, багато з яких були вкриті лісом. Містер Гардінер висловив бажання обійти навколо всього парку, але тут же висловив побоювання, що пішки зробити це навряд чи вдасться. З тріумфуючою посмішкою садівник сповістив їх, що периметр парку становить десять миль. На цьому питання було закрите, й вони рушили далі звичним маршрутом, котрий із часом знову вивів їх — через лісистий крутосхил — до берега річки в одній із найвужчих її ділянок. Компанія перетнула її невигадливим місточком, змайстрованим у тон оточуючому пейзажу. Ця місцина мала вигляд не такий захоплюючий, як ті, де вони вже встигли побувати. Тут долина стискалася, перетворюючись на яр, в якому вистачало місця лише для річки та вузької алеї серед чагарників. Елізабет закортіло дослідити потаємні закуточки цієї алеї, проте коли вони перейшли через місток і прикинули відстань до будинку, то місіс Гардінер, з якої ходок був не надто добрий, далі йти не змогла і думала лише про те, щоб якомога скоріше повернутися до карети. Тож її племінниці довелося скоритись, і вони вирушили до будинку найкоротшим шляхом з протилежного боку річки; але просувалися повільно, бо містер Гардінер дуже полюбляв риболовлю (хоча лише зрідка мав можливість задовольнити цю свою пристрасть) і так захопився спостереженням за фореллю, котра час від часу сновигала у воді, і розмовами із садівником про цю рибу, що майже стояв на місці. Ось так вони повільно й рухались, аж доки знову не були вкрай здивовані — а Елізабет не менше, ніж першого разу, — появою неподалік од них містера Дарсі, що йшов їм назустріч. Із цього боку річки алея була менш затіненою, ніж із протилежного, і саме тому вони і змогли побачити його ще до того, як він устиг до них підійти. На якусь мить Елізабет здалося, що він піде якоюсь іншою стежкою. Ця думка не покидала її, доки поворот алеї приховував його від їхніх поглядів, але не встигли вони проминути цей поворот, як містер Дарсі виріс просто перед ними. Вона відразу ж помітила, що він не втратив своєї недавньої чемності; тож у відповідь на його ввічливість Елізабет почала висловлювати свій захват красотами місцевості, але не встигли слова «прекрасний» і «захоплюючий» злетіти з її вуст, як несподівано на думку їй спали неприємні спогади — вона злякалася, що її похвалу на адресу Пемберлі можуть неправильно зрозуміти, і, почервонівши, замовкла.