Гордість і упередженість

Вона була інстинктивно відвернулась, але зупинилася при його наближенні та вислухала чемні привітання зі збентеженням, котре не могла перебороти. Якщо першої появи містера Дарсі чи його схожості зі щойно баченими портретами для супутників Елізи було недостатньо, аби пересвідчитися, що це саме він і був, то це підтвердилося здивуванням, котре з'явилося на обличчі садівника, коли той забачив свого хазяїна. Гардінери стояли трохи віддалік, коли містер Дарсі розмовляв з їхньою племінницею, котрій від здивування та зніяковіння несила було підвести на нього очі; тому вони не чули її відповіді на чемні розпитування про здоров'я її родини. Елізабет була вражена переміною його манер, котра сталася відтоді, як вони бачилися востаннє, її ніяковість зростала з кожним його словом; їй не давала спокою думка про недоречність своєї появи тут, тож ті декілька хвилин, які вони провели разом, були найбентежнішими хвилинами її життя. Містер Дарсі, здавалося, був схвильований не менше за неї, його голосу явно бракувало звичної статечності; і він продовжував розпитувати Елізабет про час її від'їзду з Лонгберна так часто і так похапливо, що видно було — він просто намагається відволіктися від інших думок та зовсім інших запитань.

Нарешті містер Дарсі замовк, явно не знаючи, про що говорити далі. Промовчавши отак якусь мить, він опанував себе, швидко попрощався й пішов.

Після цього її супутники приєдналися до неї і висловили своє захоплення його чудовою статурою, але Елізабет уже нічого не чула і мовчки йшла за ними, поглинута власними почуттями. Сором і роздратування переповнювали її. Як нерозумно та необачно вчинила вона, приїхавши сюди! Яким дивним видався, напевне, містеру Дарсі її приїзд! Йому могло здатися, що вона зробила це навмисне! О, навіщо вона приїхала сюди! Чому він повернувся на день раніше?! Піди вони лишень на десять хвилин раніше, то він уже не зміг би їх побачити, бо видно було, що він тільки-но приїхав, тільки-но встав з коня чи вибрався з карети. Недоречність цієї зустрічі знову і знову змушувала її густо червоніти. А його поведінка, що так вражаюче змінилася, — що б це могло означати? Дивно, що він узагалі заговорив до неї — з такою чемністю, та ще й про її родину питався! Ніколи в житті не бачила вона, щоб у його манерах було так мало поважності, ще ніколи не промовляв він до неї з такою ніжністю, як під час цієї несподіваної зустрічі. Який разючий контраст становило все це до його манер під час їхньої останньої зустрічі в Розінгсі, коли він вручав їй свого листа! Елізабет не знала, що й думати і як усе це пояснити.

Вони вийшли на прекрасну алею, що тягнулась уздовж річки, кожен крок відкривав перед ними то мальовничу кручу, то чудову панораму лісу, до якого вони наближались; але минув деякий час, перш ніж Елізабет відновила здатність усе це усвідомлювати. Вона механічно відповідала на звертання дядечка та тітоньки і навіть намагалася поглядати туди, куди вони вказували, та не помічала майже нічого. Всі її думки зосередилися на тій частині Пемберлі-Хаус — якою б вона не була, — в котрій міг перебувати містер Дарсі. Їй страшенно хотілося знати, що зараз відбувається в його душі, що він про неї думає і чи кохає він її так само, як і раніше, — попри все, що сталося. Можливо, він виявив чемність тому, що почувався невимушено, проте чулось у його голосі щось таке, що зовсім не було схожим на невимушеність. Їй важко було сказати — болісно чи приємно було йому бачити її, та вона знала напевне, що байдужості він не відчував.