Місто біля моря
- Автор: Беляев Владимир Павлович
- Серия: Стара фортеця #3
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Іван Сенченко
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Місто біля моря». Краткое содержание книги:
— Ну, гаразд, голубе, не сердься, — сказав Кашкет примирливо і висипав насіння в кишеню.
Присівши навпочіпки біля мене, він узяв кокіль і став намазувати його всередині. Від Кашкета тхнуло горілчаним перегаром.
— Однак, якщо міркувати так, без крику, дядю Васю, то все, що ви зараз робите, зайве, — прошенелявив Кашкет, водячи пальцем всередині кокіля.
— Ти це про що? — спитав Науменко, суворо глянувши в бік Кашкета.
— Намазуй, не намазуй — не допоможе. Модель сконструйована погано — через те й брак. Переробити її давно пора, а дони робітників за брак допікають!
— Сам ти себе допікаєш, а не «вони», — відповів Науменко. — Теревені розводиш, а формувати не вмієш!
— Подивимось, скільки ти з своїм комсомолістом наформуєш, — сказав Кашкет, підводячись і потягаючись.
— Дивитися інші будуть, а ти, друже ситцевий, давай, лишень, танцюй звідсіля, а то крутишся по цеху, як біс перед утренею, і іншим працювати заважаєш!
І хоч сказав це Науменко так, наче він не надавав ніякого значення словам Кашкета, але я зрозумів, що цей ледар дійняв до живого мого напарника. Ясно було, що Науменко перерветься, аби тільки заформувати і відлити ролики добре.
— А може, й справді конструкція моделі підгуляла, га, дядю Васю?
— Ти більше слухай цього базіку, — сказав сердито Науменко, — він тобі ще й не таке вигадає! Одного разу він домоловся до того, що ляпнув: «Я, — каже, — добре пам’ятаю той час, коли пароплав «Феодосія» ще шлюпкою був…» Та чи ж можна вірити хоч би одному його слову!
… Наступного дня, призвичаївшись, ми працювали ще краще. До обіду в нас уже було забито вісімдесят сім опок. Хотів було я кинутися після обіду до Головацького, але дядя Вася посадив мене обточувати рашпилем на конус краї міцних, замішаних на оліфі стержнів — шишок. Готуючи шишки на останню заправку, щоб можна. було втикати їх у гнізда форми, не тривожачи країв майбутніх роликів, я думав про те, що формувати цю детальну було простіше простого. Але якими вони в нас вийшли, ми ще не знали. Про це ми узнаємо лише в понеділок, коли розкриють опоки.
Сьогодні була субота.
Коли ми пошабашили, на плацу лишилося сто п’ять залитих опок, які пашіли жаром.
Листи до друзів
— Нехай вам грець! Меліть язиками й далі, а я піду хлопцям писати! — так сказав я Маремусі і Сашкові, терпляче вислухавши всі їх глузування з приводу своєї вечірньої відсутності.
Залишаючи їх удвох в мезоніні, я так і не сказав їм, де пропадав увесь вечір позавчора. Як з’ясувалось на допиті з тортурами, який мені вчинили хлопці, вони мали намір і надалі контролювати кожен мій крок, побоюючись: а чи не відриваюсь я від колективу? Вони по-товариському боялись, як би я не схибнув на стороні, не «переродився», і всілякими натяками хотіли вивідати у мене все. А я не зміг признатися. Коли б я тільки. заїкнувся про звану вечерю та про раки — вони б за мене так узялись, що тримайся тільки! А хіба я честь нашого прапора у того інженера не захищав? Захищав!
Іще в сінях я перевзувся в легенькі тапочки, а ливарні мої «колеса» виставив у козиний сарайчик до понеділка.
Під парканом у нашому дворику притулилась старенька, поросла диким виноградом альтанка. Посеред неї був укопаний в землю шестигранний столик.
Славно писалось у затишній тіні альтанки! Вітерець «низовий» іноді залітав сюди з моря і ворушив обгортку зошита, то відкриваючи її, то укладаючи листочки на місце.
Спершу я написав листівки: Фурману — в Луганськ, на завод імені Жовтневої революції, Монусу Гузарчику — в Харків і, звичайно, Галі Кушнір — в Одесу. З самого ранку я думав над тим, що мені написати їй. Образа, яку заподіяла вона мені, ставши на бік Тиктора в історії з Францом-Йосифом, тепер здавалася зовсім дрібницею.
Забувши всі прикрі колкості і дрібні образи, я пригадував зараз тільки все миле й ніжне. Скромну, веселу Галю я мимоволі порівнював з Анжелікою, — з усіма її забобонами, з лампадкою на килимі, сумовитою феєю та захопленнями чарльстоном.
«Звичайно ж, Галя в сто тисяч разів скромніша, простіша і сердечніша!» — думав я, старанно виводячи в кінці листівки прості рядки:
«… І якщо ця листівка знайде тебе — вибери вільну хвилинку, Галю, напиши, як ти живеш, як улаштувалась, чи подобається тобі робота, Одеса, одним словом — все опиши і згадай при цьому наші прогулянки в Стару фортецю і все те хороше, що було між нами. Просять тобі передати палкий комсомольський привіт Петрусь і Сашко Бобир, які живуть зі мною в одному будиночку, біля самого Азовського моря.