Місто біля моря

— Так треба це неподобство припинити!

— Бачиш, Манджура, одного разу, я вже пробував розпочати боротьбу з цією мадам, але дехто з ортодоксів на мене зашикав: «Дрібницями займаєшся, мовляв, Толю! Нам, мовляв, треба проблеми вирішувати, а ти причепився до танцюльки». А це ж зовсім не дрібниця. Якщо мадам Рогаль-Піонтковська і дасть дуба в один чудовий день, з впливом її будемо ще довго боротися… Оця, в матросці, — скромна і дуже тямуща дівчина. Одного разу в бібліотеці я заглянув у її абонемент і дивом дивувався, скільки книжок вона прочитала. А потім затягли її подружки на оці шимі та фокстроти раз-вдруге, і на очах змінюватися стала. Спершу чубок собі завела модний, потім брови вищипала якимись неймовірними зигзагами, а згодом і перехрестилась.

— У церкві? Комсомолка?!

— До церкви поки що справа не дійшла, — сказав Головацький, — домашнім способом перехрест зробила. Набридло, бачиш, їй скромне ім’я «Ольга», назвала себе «Марлен». Ну, а подружкам тільки подавай! Вони самі такі: учора ще були Варвари, Даші, Каті, а як заглянули до Рогаль-Піонтковської — перехрестились на закордонний лад: Неллі, Марго, Лізетти. В слюсарно-складальному навіть одна Беатріче об’явилась — Яв доха у минулому…

— Скажи… а Анжеліка — теж закордонне ім’я? — запитав я мимохіть.

— Ти про доньку головного інженера? Теж перехрест. Правда, скромніший. За метрикою — Ангеліна. Лише дві літери змінила.

— А хлопці-перехрести є?

— Трапляються. В транспортному цеху, наприклад, працює візником якийсь Мишко Осауленко. Позаминулого року він зробив дурницю — сколовся весь у одного безробітного морячка. Живого місця на тілі не лишилось. Усе в татуїровках: якорі, русалки, мавпи, Ісаакіївський собор, а на спині йому зобразили банановий гай на Гавайських островах. Замалим зараження крові не схопив від цих наколів. Їздив на битюгах забинтований, поки не звалився. А потім проклинав себе на чому світ стоїть. Вийде на пляж загоряти — а навколо нього натовп збирається що це, мовляв, за оригінал такий розрисований? Люди приїжджі думали, що Мишко — старий морський вовк, а він далі Білоріченської коси не відпливав, та й то в тиху погоду, бо його море закачує. Довелося йому, сердешному, ходити купатися за Матроську слобідку — далі від очей. Але, думаєш, він набрався ума-розуму від цього промаху?.. Відкрила Рогаль-Піонтковська свій танцклас, він і причалив туди з нудьги. А танцювати хлопець може! Ясно — мадам компліменти говорить і на свій лад усіх настроює. Іду одного разу на завод, чую — ззаду оцей розрисований Мишко їде на своїй платформі і співає на весь голос: «Джон Грей був сміливіший за всіх, Джон Грей завжди такий…», а другий танцюрист йому кричить з панелі: «Едуарде! Закурити нема?»