Місто біля моря
- Автор: Беляев Владимир Павлович
- Серия: Стара фортеця #3
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Іван Сенченко
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Місто біля моря». Краткое содержание книги:
Прожарений сонцем до самих кісток, коричнево-червоний від загару, я повільно йшов по м’якому асфальту і наткнувся на Головацького.
Він вийшов на прогулянку в легенькій апашці, у кремових брюках, у сандалях на босу ногу.
— Шукаю пристановища від спеки! — сказав Головацький вітаючись. — Вентилятор дома зіпсувався. Спробував відремонтувати — несила. Розморює. Уже і бузу пив, і квас з ізюмом — не допомогло. Давай заберемося туди, далі! — І Головацький кивнув головою в глибину парку.
Признатися, я думав з нагоди неділі відвідати Турунду, навіть друзів кликав туди до нього, в Лиски, на берег моря, але вони відмовились. Пропозиція Головацького змусила мене змінити свій план. Ми змішалися з гуляючими і пішли по алеї йовз майданчик літнього театру, відгородженого високою решіткою. Там дрібно стрекотів кіноапарат і під самим екраном чути було самотні звуки рояля. Сьогодні на вільному повітрі давали «Ведмеже весілля» і «Цеглиночки» — дві картини в один сеанс. Гуляючі повалили туди, і в алеях для святкового дня було порівняно просторо.
У зеленому тупику, куди прийшли ми з Головацьким, було зовсім порожньо. Крізь садові грати видно було освітлений провулок, який вів на Генуезьку. Тупик саду, утворений крислатими деревами, лишався в тіні, і ми зразу відчули себе чудово, відкинувшись на вигнуту спинку лавки.
— Тс-с! Увага, Манджура! — підштовхнув мене Головацький, показуючи на провулок.
У півтемряву Паркової вулиці випурхнули дві дівчини в легеньких ситцевих платтях. Тільки-но вони опинилися в тіні лип, як перша з дівчат сіла на сходинку ганку. Квапливо, наче її доганяв хтось, вона стала проробляти якісь фокуси з своїми ногами. Скоро я зрозумів, що дівчата роззуваються. Потім, як шкіру з гадюки, вони стягли довгі панчішки, засунули їх у черевички і обережно загорнули взуття в газету, ще заздалегідь приготовлену для цього. Оглядаючись і розминаючи ноги, як видно, почуваючи себе чудово босоніж, дівчата побігли в бік Лисок. І зразу ж з освітленого провулка під тіні лип випурхнула ціла зграйка подруг. Підбігши до ганочка і сідаючи на ту саму сходинку, вони проробили те ж саме, що і їх попередниці, і, загорнувши свої вузькі черевички хто в стару газету, хто в хустку, легко і радісно розбіглися по домівках.
Усміхаючись і таємничо поглядаючи на мене своїми розумними очима, Головацький сказав:
— І сміх і гріх, чи не так? Таке видовище можна спостерігати звідси щовечора.
— Дивись, іще! — шепнув я.
На Паркову вирвались, похитуючись, дві подруги: одна була в блузочці-матросці, з чубком на лобі. Друга придумала собі плаття-туніку з дуже широкими рукавами.
Дівчина в матросці з відкладним коміром навіть до заповітної сходинки не могла добратися. Вона з ходу обхопила стару липу і, притулившись до неї, скинула з ніг блискучі черевички.
— Яке блаженство! — почули ми її тоненький голосок. — Думала — зомлію, так тиснути стали!
— Ти панчохи стягни, Марлен, — сказала її подруга, яка вже сиділа на ганочку, — підошву протопчеш!
— Зажди, нехай пальці відпочинуть… — І дівчина у матросці тихо пройшлася під липами в самих панчохах, мовби остуджуючи ноги на камінні тротуару.
— А охота ж тобі було такі тісні замовляти! — сказала її подруга, стягаючи панчохи.
— Та коли ж і так тридцять сьомий ношу. Куди ж більший? Сміятимуться… — обізвалась Марлен.
Коли дівчата зникли в присмерку, побігши босоніж на Лиски, Головацький сказав:
— Ота, що в матросці, на заводі у нас працює.
— Звідки ж вони так бігли?
— Штатні завсідниці танцкласу Рогаль-Піонтковської… Ти не був там?
— Був! — буркнув я і завагався: чи варто розповідати Головацькому, як та мадам назвала мене хамом?
— Що ж ти думаєш з приводу баченого?
. — Заклад для одурманювання молоді!
— Руку, друже! — вигукнув Головацький. — Отже, ми з тобою одної думки… В салоні Рогаль-Піонтковської молодь відучують думати. Їй підносять сурогат веселощів і заступають від неї навдивовижу цікавий світ, можна сказати — всесвіт. — Головацький оглянувся і говорив далі: —… Оці дерева, зірки, що мерехтять на небі, навіть оці піщинки, що хрустять під ногами, заховують іще в собі безліч нерозгаданих таємниць природи. Таємниці ці чекають на людину, яка б прийшла до них і, відкривши їх, допомогла суспільству. Глянь на ці будиночки, що перед нами. Пізнай спосіб їх збудування, поворуши мозком: а чи не можна будувати краще, практичніше, вигідніше, ніж будували наші діди, будувати так, щоб сонце гостювало в цих будиночках цілий день? Хіба це не завдання, якому варто віддати все життя? Або, скажімо, перенесемося з тобою в думці на берег моря. Як ми ще мало його знаємо! Рибку нашу, азовську, і досі ще по-стародавньому волокушами ловлять, але десь-то уже є електричний лов. Або інше завдання: спіймати енергію прибою, поставити на службу соціалізму! Хіба це це казка, яку можна зробити дійсністю? А тут щовечора десятки людей — перед якими можливе отаке цікаве майбутнє! — по кілька годин зряду, як найняті, дригають, ногами. Ганьба!