Джеррі-Островик
- Автор: Лондон Джек
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Національний книжковий проект
- ISBN: 978–617–592–086–2
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Джеррі-Островик». Краткое содержание книги:
— Про те, по що ми пливемо? — сквапно запитав єврей. Доутрі кивнув головою.
— І того ви й прийшли до нас? — знову спитав єврей так само сквапно.
Доутрі похитав головою.
— Поки я матиму від вас своє пиво, сер, я не цікавитимусь вашою гонитвою за скарбами. Це для мене не новина. В Південних морях таких шукачів аж кишить… — Доутрі майже ладен був заприсягтися, що по тих словах у затягнених мрійною плівкою очах Старого Моряка блимнула якась тривога. — І мушу сказати, сер, — додав він, не затпувшись, хоча й не подумав би так казати, якби не завважив у стариганових очах тієї тривоги, — мушу сказати, сер, що в Південних морях справді без ліку закопаних скарбів. От хоч би на Кілінг-Кокосі — там мільйони й мільйони, і не чого, а англійських фунтів, дожидають щасливця, що добуде карту.
Тепер Доутрі справді міг би заприсягтися, що вгледів полегкість у очах Старого Моряка, і вони знов затяглися мрійною плівкою.
— Але мене скарби не цікавлять, сер, — докінчив стюард. — Мене цікавить пиво. Можете вганяти за своїми скарбами скільки вам завгодно, мені байдуже, аби я мав свої шість кварт щодня. Тільки попереджую вас по-чесному, сер, перше ніж підписати контракта: коли пива не стане, я почну цікавитись, за чим ви там уганяєте. Я завше люблю, щоб усе по-чесному.
— То ви ще хочете, щоб ми й за ваше пиво заплатили? — спитав Нішіканта.
Доутрі ледве повірив своїм вухам. Та треба було користатися з нагоди, поки єврей мириться з фермером, якому ще переказують гроші.
— Авжеж, сер. Це одна з наших умов. О котрій годині, сер, з'явитись мені завтра по обіді до посередницької контори підписати контракта?
— Барила й скрині, барила й скрині, цілі купи золота на сажень у піску, — забубонів Старий Моряк.
— Ви тут, я бачу, всі трохи схибнуті, — осміхнувся Доутрі. — Та мені нема діла ні до чого, поки ви ставитимете пиво й платитимете чесно платню кожного першого числа, а тоді розрахуєте мене в Сан-Франціско. Поки ви додержуєте умов, я пливтиму з вами хоч і до дідька в зуби й дивитимусь, як ви впріваєте, викопуючи з піску свої барила га скрині. Мені не треба нічого, аби тільки я вам пасував та ви згодні були на наші умови.
Нішіканта озирнувся на компаньйонів. Грімшо й капітан Доун кивнули головами.
— Тоді завтра о третій годині приходьте до посередницької контори, — погодився єврей. — А коли ви станете до служби?
— А коли ви відпливаєте, сер? — спитав Доутрі.
— Післязавтра вдосвіта.
— Ну, то завтра ввечері я прибуду на шхуну й стану до служби, сер.
Піднімаючись трапом із кают-компанії, він ще чув позаду бубоніння Старого Моряка:
— Вісімнадцять днів у баркасі, вісімнадцять днів пекла…
РОЗДІЛ X
Майкл покинув «Макамбо» тим самим шляхом, як і попав туди: крізь ілюмінатор. І так само сталося те ввечері, і так само прийняли його Квекові руки. Все те зроблено швидко й рішуче, тільки-но смеркло. Доутрі обв'язав свого прокаженого слугу линбою під пахви й спустив із шлюпкової палуби в катерок, що дожидав під бортом.
Сходячи вниз, стюард зустрів капітана Данкена, і той вирішив остерегти його:
— Глядіть мені, щоб ніяких викрутів з Кілені-боєм, стюарде. Ми повинні відвезти його назад до Тулагі.
— Аякже, сер, — погодився стюард. — Я задля певності держу його під замком у каюті. Хочете побачити, сер?
Така щира готовість сама собою збудила в капітанові підозру, і йому майнуло в голові, що, може, спритний стюард уже сховав Кілені-боя десь на березі.
— Атож, я б хотів привітатися з ним, — відказав Даикен.
Пін щиро здивувався, коли ввійшов до стюардової каюти й побачив Майкла: той спав долі, скрутившись калачиком, і відразу схопився. Та капітан здивувався б ще дужче, якби міг бачити крізь зачинені двері, що почало діятися в каюті, щойно він вийшов. Доутрі став квапливо передавати крізь відчинений ілюмінатор усе своє майно, аж до черепахових плиток на гребінці та фотографій і календарів зі стін. Майкл, якому наказано мовчати, пропхався крізь ілюмінатор останнім. У каюті лишились тільки порожня матроська скринька та дві валізи, бо вони не пролазили в ілюмінатор.
Коли Доутрі кілька хвилин перегодя вийшов на палубу й спинився біля трапу погомоніти з митним урядовцем та вахтовим-стерничим, капітан Данкен, мимохідь глянувши на нього, й не подумав, що бачить свого стюарда востаннє. Він ще простежив очима, як Доутрі сходить на берег з порожніми руками, без собаки, і покволом іде під електричними ліхтарями по пірсу.
А за десять хвилин після того, як капітан востаннє побачив стюардову широку спину, Дег Доутрі вже сидів у катерку зі своїм добром і плив до Джексонової бухти. Схилившись над Майклом, він гладив його. А Квек, щось тихенько мугикаючи з радощів, бо знову був з усім, що мав дорогого на світі, ще раз лапнув за кишеню благенької куртки — упевнитися, чи не забув своєї улюбленої дримби.