Джеррі-Островик
- Автор: Лондон Джек
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Національний книжковий проект
- ISBN: 978–617–592–086–2
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Джеррі-Островик». Краткое содержание книги:
— Сан-Франціско.
— То я так і підпишу — що найнявся до прибуття в Сан-Франціско.
Єврей, капітан і фермер кивнули.
— Але я хочу умовитися ще про деякі речі, — провадив Доутрі. — Насамперед мені треба шість кварт на день. Так я звик, і мені в моїх літах уже запізно міняти звички.
— Віскі чи джину? — в'їдливо перепитав єврей.
— Пива, сер. Доброго англійського пива. Моя умова така, щоб на судні був достатній запас, хоч би скільки тривало плавання.
— Ще що? — спитав капітан.
— Так, сер, — відповів Доутрі. — У мене є собака, і я візьму його з собою.
— Ще що? Може, жінка, діти? — озвався й фермер.
— Ні, сер, ні жінки, ні дітей. Але є в мене чорношкірий, добряга чорношкірий, і я його теж мушу взяти з собою. Він може підписати контракта на десять доларів місячно і поратиметься на судні з ранку до вечора. А якщо тільки мені прислуговуватиме, то я його законтрактую й за два з половиною долари місячно.
— Вісімнадцять днів у баркасі! — пронизливо вигукнув Старий Моряк, аж налякавши Доутрі. — Вісімнадцять днів у баркасі, в пекельній спеці!
— Далебі, цей ваш старенький добродій перелякати чоловіка може, — сказав Доутрі. — Пива тут справді треба чимало.
— Вибагливий народ ці стюарди! — озвався фермер, не звертаючи уваги на Старого Моряка, що все розводився про спеку в баркасі.
— А що як ми не захочемо найняти такого вибагливого стюарда? — спитав єврей, витираючи шию під комірцем строкатою шовковою хусточкою.
— Тоді ви так і не дізнаєтесь, якого доброго стюарда проґавили, — безтурботно відмовив Доутрі.
— Я гадаю, в Сіднеї стюардів не бракує, — засміявся капітан. — Я ще не забув, як сам їх наймав, і було їх тут як сміття, хоч греблю гати.
— Дякуємо, містере стюарде, що завітали, — глузливо і чемно підхопив єврей. — Ми дуже шкодуємо, Що не спроможні задовольнити ваші побажання…
— На очах у мене їх засипали піском, на сажень углиб, на таємному крюс-пелензі, де кінчається мангрове болото й ростуть кокосові пальми, а від берега крутий схил до Левиної Голови…
— Помалу, помалу, — раптом роздратовано сказав фермер — не до Старого Моряка, а до капітана і єврея. — Хто тягне на собі всю цю виправу? Чи я вже тут і голосу не маю? Чи мене вже можна й не питати? Мені подобається цей стюард. Я бачу, що він добре служитиме. Видно, що він чоловік чемний і всі накази виконуватиме без перекорів. І не дурень він, це теж видно.
— Отож-бо й є, Грімшо, — заспокійливо відмовив єврей. — Як згадати не зовсім звичайну мету нашої… експедиції, нам би краще підходив трохи дурніший стюард. А крім того, я б вас ласкаво просив не забувати, що ви вклали в нашу подорож ні на цент не більше, ніж я…
— А де б ви були обидва без мого моряцького досвіду? — ображено втрутився капітан, — Не кажучи вже про те, що я заставив свій власний дім і найкращий прибутковий будинок у цілому Сан-Франціско, збудований після землетрусу.
— А на кому все держиться тепер, я вас питаю? — Фермер нахилився вперед, зіпершись долонями на коліна, і пальці його, як помітив Доутрі, сягали трохи не до половини довгих гомілок. — Ви, капітане Доуне, з ваших будинків більш ні цента не видушите. А на моїй земельці пшениця росте й росте — і дає готівку. Та й ви, Саймоне Нішіканто, теж не брязнете більше й центом, хоч ваші грабіжницькі позичкові каси так само деруть бозна-який відсоток із п'яних матросів. І ми сидимо з усією нашою виправою в цій гнилій норі, дожидаючи, поки мені сюди перекажуть грошики за мою пшеничку. Ну, то знайте: або ми наймемо цього стюарда за шістдесят доларів місячно й з усім, що він хоче, або я сідаю на перший-ліпший пароплав і вертаю до Сан-Франціско.
Він рвучко підвівся, такий височенний, що Доутрі мимоволі звів очі вгору — чи не вдариться він головою об стелю.
— Остобісіли ви всі мені, набридли ось поки, — провадив він. — Ворушіться! Ворушіться, я вам кажу! Мої гроші вже переказано. Завтра вони надійдуть. То будьмо ж готові вирушати — наймімо оцього стюарда, бо це справжній стюард. Мені дарма, хоч би він і жінку та дітей із собою брав!
— Мабуть, таки ваша правда, Грімшо, — примирливо сказав Нішіканта. — Ця подорож уже всім нам у печінки в'їлася. Вибачайте, як я коли не стримаюсь. Звісно, ми візьмемо цього стюарда, коли ви його вподобали. Я думав, що він якраз для вас надто вибагливий.
Він обернувся до Доутрі.
— Самі розумієте — що менше знатимуть про нас на березі, то краще.
— За це не бійтесь, сер. Я вмію держати язика на припоні, одначе мушу сказати, що про вас уже багато гарних пліток ходить.