Відчай

— Я був, є і лишуся другом тих радянських людей, що ділили зі мною горе… Це були чудові люди… І взагалі, я не маю наміру займатися громадською діяльністю… Я — коли ви справді звільните мене — піду в лоно Церкви.

— Дякую вам, пане Валленберг. — Очі Берії зволожились, він зняв пенсне й витер сльози. — Які ще у вас побажання?

— Я хотів би також виступити на процесі проти бузувіра Абакумова, котрий провадив зі мною перші… допити…

(Берія держав Абакумова в резерві: коли він перемістить Маленкова в секретарі ЦК, а сам очолить Раду Міністрів, Віктор повернеться в колишнє крісло, крім нього нікому, хіба що Меркулов, але знову ж таки вірменин: Сталін розпалив національну ворожнечу, з чечні й татар почав, євреями закінчив, потрібен час на заспокоєння.)

— Ви щось плутаєте, пане Валленберг… Абакумов до вашої справи не мав ніякої причетності, — відповів Берія. — Він сам був жертвою наклепу, його катували в цьому ж будинку…

— І Аз воздам, — Валленберг був твердий. — Перші тижні мною займався Абакумов. Так, саме він. Тому я залишаю за собою право надіслати моїх адвокатів для виклику його в суд.

— Якщо наполягаєте — не смію перечити, — відповів Берія, попрощався з Валленбергом. побажавши йому благополучного повернення до рідних, провів до дверей.

Відразу після цього викликав Комурова:

— Твоя правда, Богдане. На жаль, твоя правда… Підготуй довідку, датовану сорок шостим чи сорок сьомим роком: «Валленберг помер від розриву серця». І замкни в сейф. До пори до часу: я маю намір свій перший офіційний візит нанести в Скандинавію: через них можна прорватися в технологію, вони можуть дати позику… Довідку нехай зроблять по формі, підпишеться начальник госпіталю, протокол і таке інше, щоб у Стокгольмі комар носа не підточив…