Відчай
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: "Криниця"
- ISBN: 966–7575–37–3
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Відчай». Краткое содержание книги:
Після шаленого успіху фільму «Сімнадцять спалахів весни», виконуючи свою обіцянку перед мільйонною аудиторією, Юліан Семенов розповів про трагічні обставини життя М. М. Ісаєва (Штірліца) після повернення на Батьківщину.
Гостросюжетний детективний роман «Відчай» (1989) хронологічно завершує серію книг про Штірліца, який з волі Центру повернувся в Росію, в Москву. Він багато років був своїм серед чужих — і от став чужим серед своїх.
Через тиждень усіх членів Антифашистського комітету на чолі з членом ЦК Лозовським розстріляли без суду; вірш Квітко «Анна Ванна, всі підряд хочуть бачить поросят», надрукований у всіх шкільних хрестоматіях, було наказано заклеїти шматком білого паперу, закресливши перед цим рядки тушшю.
Через три дні Сталін погодився прийняти лікарів з Санупру Кремля; професор Виноградов (Вовсі більше до Вождя не підпускали) сказав те, що йому порекомендував «старий друг», особистий агент Берії (з його «золотого фонду»): «Товаришу Сталін, я не бачу особливих відхилень від норми, але вам конче потрібен довготривалий відпочинок, принаймні, два-три місяці».
Сталін прореагував на цю рекомендацію спокійно (в колі друзів називав Виноградова «куці — куц» — у професора була така примовка, яку він раз по раз уживав), сказав про це Берії і додав, що, мабуть, поживе на ріці; став збиратися в дорогу. Але через два дні подзвонив о четвертій ранку: Берія не спав, сидів біля апарата, дзвінка цього чекав, бо одержав інформацію, що лист Рюміна про лікарів-убивць передано Поскрьобишеву.
— Негайно приїжджайте до мене, — сухо, насилу стримуючи лють, сказав Сталін.
Берія знав, що деспот у Кремлі; коли ввійшов до кабінету, той — пожовклий, змарнілий за день — спитав, підкреслено виділяючи займенник «ви»:
— Звідки ви знали, що я тут?! У цей час я звичайно буваю на Ближній!
Берія похолов: коли сказати, що дзвонив на дачу, Сталін спитає, з ким розмовляв, кінець, провал; тому відповів напівправдою:
— Мені подзвонили б, товаришу Сталін… Мені дзвонять, коли ви виїжджаєте…
Сталін кивнув на дві сторіночки, що лежали на зовсім порожньому величезному столі для засідань:
— Прочитайте…
Берія уважно прочитав текст, який знав напам'ять, бо Рюміну помогли писати його «вірні люди».
Удав, що розлютився, вдарив кулаками по столу й схопився із стільця:
— Я їх завтра ж поставлю до стінки!
— Е, ні, — дуже тихо, злобно, але намагаючись стримати себе, проговорив Сталін. — Спочатку цю сволоту буде заарештовано, вона пройде круги пекла, скаже всю правду, а потім уже виведемо на процес. Усе. Йдіть. Не ви, а патріот Росії Рюмін викрив змову… Рюмін, простий слідчий, а не ви, — Сталін з почуттям гидливості закінчив, — відповідальний за безцінне здоров'я найкращого друга всіх народів товариша Сталіна…
Берія пополотнів:
— Товаришу Сталін, Рюмін випестуваний мною, нашими людьми, ми його зорієнтували на пошук…
У дверях Берія зустрівся з сірим від хвилювання новим міністром держбезпеки Ігнатьєвим. Тому Сталін сказав лише кілька фраз:
— Усіх лікарів — у карцери. Закувати в кайдани. Застосувати тортури. Справу доручаю генералові Рюміну, вашому заступнику. Завтра прийму його о п'ятій годині. Все. Ідіть.
Залишившись один, з несподіваним жахом згадав двадцять другий рік, коли він, використовуючи лікарів, запрошених з Німеччини, відправив Леніна в Горки, заборонивши йому (рішенням Політбюро) поточну партійну й державну роботу…
Почув раптом: «Мне отмщение и Аз воздам».
Подзвонив Маленкову, була вже п'ята година ранку:
— Рішення Політбюро про мою відпустку відміняється. Всі засідання Політбюро і Секретаріату проводитиму особисто я. Бюро Ради Міністрів — також.
Нових лікарів генералісимус не приймав три тижні; через секретаріат знайшов свого давнього друга — ще по Царицину, той був воєнфельдшером, викликав на дачу, дав себе обслухати й обстукати; старий махнув рукою:
— Ти здоровий, Коба… Здоровий, як бик… А новим лікарям покажись, тільки щоб я був при цьому… Не в білому халаті, звичайно, а в сталінці, начебто твій денщик…
…Після арешту Виноградова, який зразу погодився співробітничати з слідством, Сталін, одержавши від Рюміна перші власноручні зізнання Виноградова і Вовсі: «працювали на англійців, філіал американської розвідки і єврейський «Джойнт», зібрав Політбюро:
— Лікарів-убивць будемо вішати на Лобному місці. Прилюдно. Погроми, які почнуться вслід за цим, не припиняти. Підготувати звернення єврейства до уряду: «просимо врятувати нашу націю й виселити нас у віддалені райони країни». Кагановичу простежити за тим, щоб підготували бараки для депортованих. Молотов відповідає за редагування тексту звернення.
Увечері подзвонив Берії:
— Нехай твої гризуни (так зневажливо називав грузинів) приготують вечерю, привезеш на дачу, я запрошу Хрущова й Булганіна, посидимо вчотирьох.