Над планетою — «Левіафан»
- Автор: Бедзик Юрий Дмитриевич
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: РАДЯНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над планетою — «Левіафан»». Краткое содержание книги:
Пригоди Ріхтера, складні перипетії його особистого життя, пошуки шляхів до правди й становлять динамічне тло цієї повісті.
— Розкішний механізм! — видавив із себе Кремпке, погладжуючи макет рукою. — Буде чудовий сюрприз для наших гостей. Спочатку гімн Німеччини, а потім — гімн миру. Жаль віддавати таку річ… Ну, от що, пані Гельдо. Рівно через десять хвилин можете принести його до нас. Але не пізніше!
— Слухаюсь, пане директор.
— Поставите на стіл, і ви вільні. — Підморгнув загадково й приязно. — Тільки не забудьте, який у вас сьогодні день. Наші друзі влаштують вам справжній банкет. Ви заслужили цього, Гельдо! Іноземний паспорт готовий. Величезна грошова винагорода і… кохання! — Він похопився, став суворим, швидко пішов до дверей. — Не забудьте ж: рівно через десять хвилин!
Повернувшись у прийомну залу, Кремпке непомітно втирається в натовп, підходить до стола (статс-секретар Кремер саме виголошує новий тост!), обводить очима гостей. Всі тут, всі разом…
Оплески вирвали його з задуми. Він згадав, — що належить ще владнати деякі формальності.
— Панове, — заговорив він силувано спокійним голосом, — хоч всі документи підписані у високих інстанціях, мені доведеться просити вашої ласки поставити свої підписи на деяких незначних папірцях здачі-прийому. Прошу представників преси вийти з залу. А дорогих гостей — підійти ближче до столу!
Репортери розчаровано опускають апарати, покидають кабінет. За вікнами біліє корпус «Левіафана», чути багатоголосий гомін. У Кремпке все дужче тіпається вія. «Чому немає Кірхенбома? Занедужав? На своє щастя занедужав! Але ж як бути? Що вони мені скажуть? Зараз Гельда принесе презент, і доведеться негайно іти… Десять хвилин — і ці дурні залишаться на божу ласку…»
Кремпке знову глянув на годинник, стрельнув очима в бік статс-секретаря. Той марудно, не кваплячись, ставив свій підпис під якимось документом. Нарешті підійшов директор.
— Прошу, пане директор, тепер бракує тільки вашого підпису, — заявив Кремер.
Кремпке нахилився, непевною рукою почав виводити свій підпис. Карлючкувата лінія полізла вбік, загнулася хворобливим зигзагом. Кремпке важко засопів, проковтнув липку слину, випростався.
— Прошу, пане директор! — почув він біля себе Гельдин голос. Дівчина стояла, тримаючи на витягнутих руках білий макет «Левіафана». У Кремпке щось обірвалося всередині, він відсахнувся і якось інстинктивно схрестив на грудях руки.
— Поставте!.. Спасибі вам!..
Майже незрячими очима Кремпке бачив, як Гельда легко і вправно поставила макет на стіл, як вона з викликом глянула на гостей і, з погордою несучи свою гарну біляву голівку, рушила до дверей. Залишалося десять хвилин. Останні десять хвилин, які відділяли цей кабінет, цих людей від… Кремпке перевів погляд на модель, дивну, граціозну, делікатну річ, яка, ніби хизуючись своїми витонченими обрисами, сліпучо сяяла своєю сріблястою білизною.
Гості щільніше зійшлися навкруг стола, зачаровано оглядали іграшку. Забули про документи, про час. І раптом…
Рвучко розчахнулися двері. В кімнату вихором влетів Кірхенбом.
— А-а!.. Ви!.. — гарикнув він у натовп, роздивляючись запаленими очима навкруг себе.
Статс-секретар закліпав білими віями.
— Що з вами?.. Ми втратили всяку надію…
— Надію?.. Мовчіть про надії!.. Геть надії й. сподіванки!.. — заверещав Кірхенбом, буряковіючи в пароксизмі люті. — Ніяких надій, доки серед нас живуть потвори!.. Поки ми пригріваємо мерзенних виродків…
Він побачив Кремпке, схопив його за відлоги піджака.
— Тварюко! За все віддячив компанії… Злигався з ними?.. А я вірив, душу відкривав тобі… — Враз Кірхенбому ніби щось сяйнуло в голові, він обернувся до експертів, заговорив трохи стриманіше — Пробачте, панове!.. Я щойно дізнався про страшну зраду мого директора… оцієї жалюгідної бестії!.. Я дізнався, що в день передачі корабля він вирішив замахнутися на наше життя… Я радий, що все добре… Але в ім'я вашої безпеки, панове, я мушу викликати поліцію, тут буде зроблено ретельний обшук. Спокійно, панове!.. Я певен, що небезпека минула. Доки з нами Кремпке, нам нічого не загрожує. Підлі боягузи не здатні на героїчну самопожертву.
В кімнаті зчинився шум. Дідусь впустив на підлогу окуляри. Хтось кинувся до вікон, хтось видавив ліктем шибку… Ріхтер з. Ганкою відступили в куток кімнати, притиснулись одне до одного.
Кремпке, вловивши мить, нагинці юркнув до дверей. Він знав, що стрілка на годиннику відлічує останні хвилини, що зараз…
— Стій! — наказав йому Кірхенбом. Догнав його і вчепився в лікоть. — Застрелю, як пса!