Над планетою — «Левіафан»
- Автор: Бедзик Юрий Дмитриевич
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: РАДЯНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над планетою — «Левіафан»». Краткое содержание книги:
Пригоди Ріхтера, складні перипетії його особистого життя, пошуки шляхів до правди й становлять динамічне тло цієї повісті.
— Так, пане президент, справедливість переможе, — кидає Ріхтер і, відклавши трубку, втуплюється очима в стіну.
Справедливість мусить перемогти. Бо справедливість — це перш за все доля корабля, його майбутнє. І хай не думають людці з правління компанії, що зі смертю старого президента перед ними відкрилися ворота свавілля.
А вони, мабуть, не тільки думають так, але й збираються щось учинити найближчим часом. В далекій Африці асберівцям непереливки: урядові війська молодої федерації винищують останні гнізда расистів. Населення вимагає швидкого розслідування замаху на заводі Кірхенбома. Хто винний? Хто кинув бомбу?
Суд! Скоріше суд! Покарати винних… Дати нарешті спокій країні…
Може, спокій і настане, може, й полегшає комусь від того суду — тільки не Ріхтерові. Бо двері з чорною цератою німо дивляться на нього, і невідомість стоїть на чатах біля тих дверей, і ніхто, жоден суддя не скаже Ріхтерові, як могло статися, що його кохана Гельда, майже прозрівши, майже знайшовши в собі сили для розриву з бандою, знову кинулася у вир відчаю й підступності.
Може, Бруно Крейський чимось розважив би друга — так немає і його. Лежить у лікарні під охороною поліції, не пускають до нього жодної живої душі, бережуть, як свідка. Бо в день замаху його бачили в машині разом з Гельдою Губмахер, бо він — комуніст, однією шворкою зв'язаний з паном Ріхтером, а там, де спілкуються такі люди, поліції завжди є що робити.
Остання ніч перед судом.
Ріхтер ходить по своїх маленьких, тепер таких порожніх, осиротілих кімнатах, ловить вухом» моторошну тишу. В цій тиші можуть народитися які завгодно думки. Може підкрастися страх, невидимий, липкий, сплутати руки, ноги, серце, загнати людину в куток і перетворити на ганчірку.
У страху — справді величезні, нахабні, всевидющі очі. Все бачать вони і все розуміють. Он десь відчинилися двері, морок в передпокої ніби розвіявся, спалахнули ліхтарики, якісь темні постаті сунуть до кімнати — з револьверами, в каптурах, з підступним блиском у очах.
«Іменем Густава Кірхенбома! Іменем Німеччини! Ми прийшли знищити тебе, інженер Ріхтер…»
Він тиснеться до стіни, розчепірює пальці, ладен провалитися крізь підлогу.
«Чому ти не загинув разом із Крамером та Кірхенбомом? Ти — зайвий. Нам потрібен твій корабель. Щезни! Умри!..»
Ріхтер розплющує очі. Морок, тиша, рівне пульсування ночі. Він сидить на канапі, ноги затерпли, все тіло щемить.
Ні, він устане. Навіть серед мороку встане і скаже своєму страхові: «Ми ще поборемось. Ми ще постоїмо за свою правду».
— Суд іде! Прошу встати!
Ось воно й почалося. Народу в залі сила-силенна. Поліція на всіх проходах, біля вікон, серед публіки. Ріхтер сидить в першому ряду, він не під охороною, але й не вільний: виходити заборонено.
Холодно в залі. І тісно, й самотньо. А там десь стоїть на пронизливих вітрах «Левіафан», зажурений долею свого господаря. Покликати б його, щоб увірвався сюди та розігнав цих «праведників»…
Зачитується обвинувачення. Паулю Ріхтерові інкримінується злочин «фанатичної помсти» президентові компанії Вальтерові Кірхенбому. Слідством встановлено, що Пауль Ріхтер перебував у тісних стосунках з «лівими» елементами, зокрема з комуністом Бруно Крейським; засліплений комуністичною пропагандою, Пауль Ріхтер вирішив знищити урядового чиновника Крамера, президента компанії Кірхенбома, директора заводу Кремпке і стати одноосібним володарем «Левіафана».
Прокурор, ніби насолоджуючись враженням, яке справили його слова, обвів переповнений судовий зал бундючним поглядом. Прокурор належав до молодої генерації служителів Феміди і дуже пишався своєю посадою. Але найбільшої насолоди йому завдавали саме отакі гучні процеси, де він міг бути й обвинувачем, і філософом, і тонким міжнародним політиком, де розум його зблискував найдивовижнішими спалахами «нововідкрить», а сама його особа набувала яскравої колоритності.
В молоді роки прокурор мріяв стати дипломатом, вершителем, так би мовити, світової політики. Та після скандального провалу на вступних іспитах до іноземного коледжу заможні батьки його, пожертвувавши чималу суму повноцінних німецьких марок, спромоглися відкрити перед своїм сином більш скромну, хоч і не менш впливову доріжку. Недолугий вершитель світової долі став вершителем доль людських.
Процес над Паулем Ріхтером був своєрідною усмішкою фортуни для прокурора. Подумати тільки: він мав розгорнути наступ проти червоних, він стоїчно звалив на себе тягар «політичного процесу».