Що таке українська література

Ясна річ, я би подав у своїй антології й «Мій ізмарагд» Франка, й афоризми Ігоря Костецького — ці блискітки іронії, які нагадують мені за стилістикою сентенції Буревія. У Костецького кожен знайде щось на свій смак: хто «гастрономію» («Швидко наковтавшись, він потім не мав часу ремигати»); хто «фізіогноміку» («Одна подібна до мартишки, особливо коли позіхає. Друга, коли позіхає, стає на мить подібна до античної трагічної маски»); хто «політику» («І одного разу навіть найблизькозоріший член суспільства помічає, що з речами, довго й у порядку лежалими, не все в порядку»). А комусь, може, припаде до смаку й отакий «сюр»: «Окупація. Місто охопила пошесть чужоложжя. Замислено ходили вулицями туди й сюди рогаті чоловіки. І роги їхні були рогами достатку». Словом, «ця кава цікава»…

А 1966 року в Мюнхені побачила світ невеличка за обсягом, але надзвичайно глибока книжка — «Афоризми» Володимира Державина, — і на її змісті не можна не помітити слідів «левиного пазуря Ніцше». Так-так: людина-аристократ — ось хто промовляє до вас із її сторінок. Узяти хоча би такий «етичний» афоризм: «Події та обставини скрізь пристосовуються до характеру людини, з якою мають справу». Чи такий: «Найпростіше мірило культурного рівня людей та народностей — це наскільки вони, розмовляючи, обходяться без допомоги рук»… Є в цій книзі й афоризми «еротичні». Є й «естетичні», на зразок отакого: «Рубіж літературної творчості: письменник не може створити персонажа, розумнішого за самого автора». Я би сказав, що Державин має навіть «історико-літературні» афоризми. Як же інакше назвати хоча б оцю сентенцію: «На відміну від української літератури, літературна Україна починається з Лесі Українки»? А крім них — афоризми «лінгвістичні» та «філософічні». Серед останніх мені дуже імпонує такий: «Істина скрізь проста: всяке ускладнення походить із комбінації непомірно великої фантазії і непомірно слабкої компетентності». Нарешті — дуже важливі сьогодні для кожного українця афоризми «політичні». Подумаймо хоча би над отаким: «Анархістська дилема «ситість або свобода» хибує на оптимізм: за революції немає ні того, ні того». А як вам оцей — зі слідом «левиного пазуря Ніцше»? «Демократичний принцип: щоб усім було добре. Аристократичний: щоб ліпшим було ліпше, а гіршим гірше. Демократичний принцип: закони пишуться для всіх. Аристократичний: та не про кожного. Демократичний принцип: усяке бажання маси є правне. Аристократичний: жодне бажання маси само з себе не заслуговує на увагу. — В усіх випадках аристократичний погляд ближчий до реальності». І ще: «Політик є людина, що уявляє, начебто протидія буде тим слабша, що міцніша є дія. Політикан є значно скромніший: він лише сподівається, що встигне полагодити власні справи, заки протидія розгорнеться».