Що таке українська література

«Наказні гетьмани» і справді не дрімали. Ось хоча би Костянтин Арабажин. Його мова, як згадував Агатангел Кримський, «аж кипіла зненавистю» до Антоновича, Самійленка, Барвінського, а особливо до Кониського: «негідник», «нерозумний політик», «нездара-белетрист»… Поетичну збірку Кониського «Порвані струни» він називав не інакше як «Порвані штани», а тужливу елегію «На скелі високій сиджу одинокий…» декламував: «На скелі високій сиджу одноокий…» (на засланні Кониський втратив око). Словом, то був той самий «літературний деспотизм», проти якого марно протестував Кониський у листах до Драгоманова. «Свобода лайки, глуму і гнобительства, — писав він, — не свобода, а самовластя натур деспотичних і морально попсованих». І далі: «Безсторонність — се перший обов’язок історика і критика, а у вас перший обов’язок — інтерес партійний, і йому ви з легким серцем приносите в жертву і чуже ім’я, і чужу честь, і чужу свободу».

«Партійний інтерес» — ось те, про що ніколи не варто забувати, коли говоримо про нашу літературну критику XIX століття, бо в тому «інтересі» закорінено навіть таке зловісне поняття, як «ворог народу». Ясна річ, можна кивати на римське право з його hostis populi Romani («ворог римського народу») чи на Велику французьку революцію з її ennemi du peuple («ворог народу»). Можна пригадати й одну з найпопулярніших драм Генрика Ібсена «En folkefiende» («Ворог народу»), яка мала значний вплив на українську літературу. Дмитро Дорошенко навіть стверджував, що Грінченків «Арсен Яворенко» — то «варіант Ібсенового «Ворога народу», а згодом Олександр Борщаговський казатиме щось схоже про драму Франка «Учитель». На його думку, вплив «En folkefiende» дуже помітний на рівнях і проблематики «Учителя», і трактування образу головного героя, і суто драматургічної техніки Франка. Можна, нарешті, віддати пальму першенства Сталінові, як те робив у своїх спогадах знаменитий український дисидент Лев Кополев. Він казав, що закон від 7 серпня 1932 року «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення соціалістичної власності», названий у народі законом «про п’ять колосків», написав сам Сталін, спираючись на поняття «ворог народу». Мовляв, тут «уперше офіційно застосовувалось те поняття, яке згодом стало звичним у судах, у газетах, у прилюдних виступах і в особистому побуті».