Кінець світу в Бреслау

Бреславське вишукане товариство юрмилося у фойє, випускало дим, пахло парфумами й рясно пітніло. Дами помахували павиними перами й впивалися цим юрмищем, замінником новорічного балу, якого вони вже ніяк не могли дочекатися. Чоловіки мляво обговорювали наближення свят, пожвавлення торгівлі й збільшення витрат. Пташине щебетання панночок супроводжувалося інтелектуальними зморшками на чолах молодиків, які мали свідчити про свідоме розуміння щойно побаченої інтерпретації Ваґнера.

Мокк витяг з портсигара цигарку «Арістон», розламав її навпіл і вклав до мундштука. Цієї миті в чиїхось пальцях спалахнув жовтий вогник і лизнув пошарпаний край цигарки.

— Доброго вечора, докторе Гартнер, — Мокк затягся димом. — Спасибі за вогника. Я й не знав, що ви любите Ваґнера.

— Нам треба поговорити в якомусь тихому місці, — сивувате волосся Лео Гартнера настовбурчилося, підсвідомо виражаючи пересторогу. У його поведінці відчувалося щось незвичне.

Мокк із розумінням кивнув головою і, заглибившись у юрбу меломанів, легенькими доторками почав торувати в ній дорогу. За ним поспішив Гартнер. Мокк вийшов у коридор і рушив до дверей, позначених золотим трикутником. Якийсь низенький дідок із зусиллями дзюркав у пісуар. Радник увійшов до однієї з кабінок, опустив кришку унітаза й сів на неї. Курячи цигарку, він чув такі самі звуки в кабінці поруч. Пролунав гонг, який, незважаючи на всю свою гучність, не зміг заглушити полегшеного зітхання старенького. Нарешті двері клацнули. Мокк і Гартнер стояли поруч, критично оцінюючи свої відображення у великому дзеркалі. Мокк повідчиняв усі кабінки, а тоді заблокував двері вбиральні своєю паличкою.

— У моїй групі експертів, — тихо проказав Гартнер, — є убивця.

— Продовжуйте, — Мокк наперед знав, що буде зараз: низка запитань і відповідей, своєрідний стиль розповіді доктора Гартнера, якого неможливо примусити розповідати швидше.

— Кого в моїй групі я підозрюю і чому? — Гартнер не розчарував Мокка. — Дільзен, — радник дмухнув у мундштук, і цигарка сипнула іскрами на дзеркало, — оскільки він працює в Міському архіві і є членом «Бреславського товариства парапсихічних досліджень» та Гоккерманн, який читав ту ж книжку, що й Ґельфрерт, підписуючись у реєстрі прізвищами славних учених мужів, портрети яких прикрашали Леопольдівську залу місцевого університету… Атож. Яким часовим періодом обмежуються дослідження моїх людей? Час обмежується двома-трьома століттями… Не про те йдеться. Я неправильно ставлю запитання. Які дати ми досліджуємо? Від останнього вбивства, тобто від 9 грудня до кінця року… Так. Щоб швидше встановити дату наступного вбивства. І що ми встановили? Що наступне вбивство станеться у святвечір, на Антонієн-штрасе, 27. Ми будемо там і схопимо цю падлюку. Ви встановили навіть годину!.. Боюся, що невдовзі буде скоєно вбивство, — Гартнер заходився доводити свою тезу. — Учора ввечері до мене зателефонував архіваріус із Міського архіву. Мої люди щодня після роботи повертають справи й книжки, які вони вивчали цього дня. Архіваріус особисто приходить до нас на Ноймаркт. Виявилося, що бракує однієї справи за номером 4536. Ця справа — це без сумніву протокол якогось процесу, бо справи за номерами 4500–4555 — це справи, які закінчилися процесами. Хтось із експертів викрав її.