Вежа блазнів
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Сага про Рейневана #1
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес. Гамазин
- ISBN: 66-365-095-8
- Переводчик: Андрій Поритко
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Вежа блазнів». Краткое содержание книги:
Сьогодні український читач має ексклюзивне право долучитися до історично-фантастичного світу Анджея Сапковського. Новий його роман, «Вежа блазнів» — це перша книга трилогії, дія якої розгортається за часів гуситських воєн, коли чехи збунтували проти Риму й розпочали боротьбу з усією Європою. На цьому історичному тлі фантаст розповідає свою історію про жорстокий світ, самотню людину, велику любов та багато іншого. Книгу відзначено премією Зайделя — найпочеснішою нагородою польської фантастики.
Отже, у вас в руках «Вежа блазнів» — перша книга трилогії Анджея Сапковського — перепустка до унікального історично-фантастичного світу цього чудового польського автора.
— Якщо і тепер він ні в чому не зізнається, — сказав Стінолаз, — то не зізнається вже ніколи.
— Скидається на те, що ви маєте досвід.
— Не практичний, боронь Боже, — Стінолаз недобре посміхнувся. — Але декого з практиків читав. Бернара Гі. Миколая Еймеріха. І ваших великих шльонських попередників: Перегріна Опольського, Яна Швенкефельда. Останнього я особливо рекомендував би вашій молодій велебності.
— Справді?
— Саме так. Брат Ян Швенкефельд тішився-бо і радів щоразу, як тільки чиясь таємнича рука прикатруплювала мерзотника, єретика або єретицького поплічника. Брат Ян в душі дякував цій таємничій руці і змовляв вервицю в її інтенції. Просто-напросто ставало одним негідником менше, а сам брат Ян мав завдяки цьому більше часу на інших негідників. Брат Ян вважав-бо правильним і слушним, щоб грішники жили в постійній тривозі. Щоб, як наказує Книга Повторення Закону, грішник вдень і вночі тремтів від страху, не будучи впевненим у своєму житті. Щоби уранці думав: «О, якби ж то вечір!», а ввечері: «О, якби ж то ранок!».[277]
— Цікаві речі кажете, пане. Будьте певні, я їх обміркую.
— Ви стверджуєте, — сказав, помовчавши, Стінолаз, — і цю точку зору вже санкціонували численні папи і доктори Церкви, що чаклуни і єретики — одна велика секта, яка діє аж ніяк не хаотично, а за великим, придуманим самим сатаною планом. Ви вперто твердите, ще єресь і maleficium[278] — це та сама таємна, чисельно могутня, об'єднана, досконало влаштована, керована дияволом організація. Організація, яка в запеклому і рішучому бою послідовно реалізує план повалення Бога і захоплення влади над світом. Тоді чому ви настільки палко відкидаєте припущення, що в цьому бою й інша воююча сторона… створила свою власну… таємну організацію? Чому вам так не хочеться в це вірити?
— Хоча б тому, — спокійно відповів інквізитор, — що такого погляду не санкціонував жоден із пап і докторів Церкви. А ще, додам, — тому, що Бог не потребує жодних таємних організацій, маючи нас, Святу Курію. Тому, додам іще, що надто багато я зустрічав шаленців, які вважають себе знаряддями Бога, що зіслані Богом і діють від імені Провидіння. Надто вже багато я бачив таких, котрі чули голоси.
— Можна тільки позаздрити. Ви багато бачили. Хто би міг подумати, з огляду на такий молодий вік вашої велебності.
— Тому, — Гжегож Гейнче проігнорував насмішку, — коли нарешті мені до рук потрапить ця sagitta volans, цей самозваний демон і Боже знаряддя… То закінчиться все аж ніяк не мучеництвом, на яке той, мабуть, розраховує, а ув'язненням під трьома замками в Narrenturm'i. Позаяк саме у Вежі блазнів місце для блазня і божевільного.
На сходах до підземелля, з якого вже досить довго не долітали крики, зачовгали черевики.
Незабаром до зали ввійшов худий домініканець. Він підійшов до столу, поклонився, демонструючи поцятковану коричневими плямами лисину над вузьким віночком тонзури.
— То як? — запитав із відвертою нехіттю Гейнче. — Що, брате Арнульфе? Зізнався нарешті?
— Зізнався.
— Bene. А то мені воно вже почало набридати.
Чернець підняв очі. У них не було неохоти. Не було і сліду відрази. Було очевидно, що процедура в підземеллі ратуші його анітрохи не стомила і йому не набридла. Зовсім навпаки. Було очевидно, що він з радістю почав би все наново. Стінолаз усміхнувся до братньої душі. Домініканець у відповідь не посміхнувся.
— То що? — поквапив інквізитор.
— Зізнання записано. Він сказав усе. Починаючи від закликання і викликання демона, теургії і кон'юрації — аж до тетраграмації і демономагії. Повідомив зміст і обряд підписання цирографа. Описав усіх, кого бачив під час шабашів і чорних мес… Але не видав, хоч ми старалися, місць укриття магічних книг і гримуарів… Ну, але ми змусили його назвати прізвища тих, для кого він виготовив амулети, у тому числі й убивчі амулети. Він також зізнався, що з диявольською допомогою, використовуючи urim і thurim[279], зневолив, зробив підвладною собі та спокусив дівицю…
— Про що ти мені тут мелеш, братчику? — гаркнув Гейнче. — Що ти верзеш про демонів і дівиць? Контакти з чехами! Імена таборитських шпигунів і емісарів! Контактні скриньки! Місця, де сховано зброю і пропагандистські матеріали! Прізвища завербованих! Прізвища тих, хто симпатизує гуситству!
— Із цих речей, — заїкнувся чернець, — він не видав нічого.
— Значить, — Гейнче встав, — завтра візьметеся за нього знову. Пане фон Грелленорт…
— Присвятіть мені, — Стінолаз вказав очима на худого ченця, — ще хвилинку.
Інквізитор нетерплячим жестом відіслав ченця. Стінолаз зачекав, доки той вийде.
277
Книга Повторення Закону, 28; 67.
278
Злочин, завдана шкода (лат.).
279
Насправді: Urim і Thummim, тобто «Світло і Досконалість» (євр.) — див., наприклад. Книгу Вихід, 28; 30. Два предмети (або два знаки) невідомої форми в облаченні первосвящеників (на грудях), через які давалося сокровенне знання Божої волі. Вважається, що ними здійснювалося, зокрема, ворожіння (один із них означав схвалення Бога, другий — несхвалення), вони давали силу і владу. Були втрачені під час Вавилонського полону. У магічній традиції, в окультизмі вважаються амулетами з мало вивченими, однак надзвичайно сильними властивостями.