Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
- Не всі ще сплять, любий Франко. Ти, наприклад, Ще не спиш...
Національний прапор Італії. [247]
- Це так, але ж я не вечеряв...
- Гадаєш, ти один такий на світі? Ось на, послухай..
- Слухаю!- відповів чийсь тремтячий голос.
- Хто говорить? Я - Франко!
- Добрий вечір, Франко! З тобою розмовляє невідома тобі бабуся. Вона вже доживає віку.
- А чому ж ви не спите, бабуню?
- Сину мій! Старі люди сплять мало. Та, сказати правду, я оце встала пошукати що-небудь поїсти в миснику. Ти ж знаєш, у старих мало грошей...
- А знайшли що-небудь?
- Де там. Лежав десь шматочок сиру, та, мабуть, кіт поцупив, бо нема. Що ж, ляжу знову спати.
- А як не заснете?
- Що вдієш? У мене є про що думати: згадаю синів, що тиняються по світу, шукаючи роботу. Може, хто з них розбагатіє або заробить стільки, що й мені пришле якесь сольдо. Як ти гадаєш, га?
- Від щирого серця бажаю вам цього, бабуню!
- Дякую! На добраніч, Франко!
- На добраніч, бабуню!
Франко поклав трубку, але тут знову пролунав дзвінок.
- Ну як, чув?
Це був телефонний Маг.
- Так, чув. Дуже шкода мені цієї старенької бабусі!
- Тепер поговори ще з одною людиною.
- Слухаю! Хто говорить?
- Я, Франко...
- А, Франко? Я тебе не знаю. Та це байдуже. Я все одно не спав.
- У вас, може, якесь лихо скоїлося?
- Та ні, нічого не скоїлося. Я студент, і мені ніколи думати про лихо, бо треба вчитися.
- Значить, ви не спали, тому що готувалися до лекцій?
- Де там! Сказати правду, я нічого не робив. Щось усе зливається в книзі, і я навіть слів не можу розібрати. Вони танцюють перед очима, мов прудкі балерини. Це все через вечерю?
- Ви погано повечеряли? [248]
- Та де там - я зовсім не вечеряв! Щоправда, хвилин п'ять тому я вставав з ліжка і заглядав до хазяйчиного буфета (я тут квартируюся). Знаю, що красти - злочин. Можеш цього мені й не нагадувати. Це давно всім відомо. Та я, власне, й шукав чого-небудь, щоб трохи підживитися. Шматочок хліба чи яблуко - все одно що, аби поїсти. Щоб не збудити хазяйки, я навіть світла в кухні не вмикав. Я давно вже вивчив, де стоять меблі, і тому міг легко обминути їх у пітьмі. Так я навпомацки підійшов до буфета, відчинив дверцята й обережно, щоб не перевернути нічого, просунув до середини руку. Пальці пірнули у якусь густу рідину. Що б це могло бути? Щось ніби схоже на мармелад. Я витяг руку і облизав пальця. Вгадай, що то було? Томат! Густий томатний соус. І от... випив я півбанки його, а зараз так палить, так хочеться пити, що просто помираю від спраги.
- А я не люблю томатного соусу,- відповів Франко.
- Любий друже, мені він теж не дуже до смаку. Мені зараз так пече від нього. Але нічого іншого там не було. Ну, до побачення! Подзвони ще завтра в цей час. Якщо не спатиму - побалакаємо трохи.
Франко ще довгенько відповідав на телефонні дзвінки і розмовляв. Скільки людей не могло заснути! Були серед них хворі, яким біль завдавав муки навіть уночі. Були діти, що, як і він, без вечері полягали спати. Були старі, що не могли заснути від сумних думок (а від них сон тікає з неймовірною швидкістю). Не спали ще й люди, які працювали вночі: робітники біля доменних печей, робітники на електростанціях та газових станціях, нічні сторожі, пекарі, які місять вночі тісто, щоб до ранку напекти свіжого хліба.
«А так здається, ніби місто вночі спить»,- міркував собі Франко.
Олівці почіплялися до телефонного проводу, щоб підслухати розмови Франко, але швидко всі поснули. Франко обережно, щоб не побудити їх, поклав усіх у коробку 1 закрив. А щоб на них не натрапила Миша, якби вона все ж наважилася вилізти з нори, хлопець заховав коробку собі під подушку. Намальовані Олівцями різні фігурки °Дна по одній вернулися до своїх аркушів паперу, і в кім- [249] наті стало зовсім тихо. Франко погасив світло і довго щ| лежав з розплющеними очима. Він нічогісінько не бачиа проте йому весь час ввижалося, ніби в кімнаті повно людей Немов усі ті, з ким він розмовляв по телефону, посходи-лися тепер у кімнату, щоб він не нудьгував.
Нарешті сон здолав Франко, і він спокійно проспав щ світанку.
Коли мама вранці йшла до кухні, щоб зварити ячмінної кави (справжня кава була для них задорога), то побачила на столику аркуші паперу з чудесними малюнками Мама ніжно подивилася на них і всміхнулася. «Мій син буде художником,- подумала вона.- Не пошкодую нь чого, щоб вивчити його. Занедбати такий талант - великий гріх».