Війна з багатоликим звіром
- Автор: Парал Владімір
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", № 8-10
- Переводчик: Олексій Зарицький
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Війна з багатоликим звіром». Краткое содержание книги:
Над містом Усті у східній Чехії зависла руда хмара, утворена з промислових відходів, диму заводських труб, випарів забруднених річок тощо. Діти й люди похилого віку були евакуйовані з екологічно небезпечної зони в гори, де збереглося чисте повітря. Решта жителів міста піднімаються на боротьбу з рудим смогом, намагаються подолати екологічну кризу. Головні дійові особи (три подружні пари — Рогани, Бімоні й Трнки, 18-річний син Роганів Міхал та подруга Трикової Ріта) під час рудої навали змушені переселитися в одну спільну квартиру. Аморфна хмара смогу згодом обертається на чудовиськ, триметрових монстрів, які починають нападати на людей…
Зголоднілий Станіслав проковтнув холодну картоплю, яку я приховала для нього, бо банда зжирає все підряд. Міхал несподівано закасав рукав і почав гризти власного БЗУ. Бідненький Міхал, сьогодні це в нього замість вечері…
Брак розчинного порошку найбільше мучив цих двох.
— Мені все ще холодно… — зітхнув Станіслав.
— То йди до мене…
Я підтягла рефлектор ближче, ми занурилися глибоко в перину й бавилися, доки настала наша черга йти до ванної. Ріта з Польдою вовтузилися там неймовірно довго.
Повертаючись із лікарні, я побачила під сусіднім будинком вантажну машину, оточену людьми. Перші евакуйовані повернулися з гір? Я протиснулася до машини й уперше за довгий час побачила дітей… У мене був чудовий настрій, але я чомусь заплакала. Двоє наших дітей і досі на Шумаві, але там стільки снігу, що туди неможливо проїхати. Однак тепер уже, мабуть, скоро…
— Тепер уже все швидко закінчиться, — заспокоювали один одного люди, що приїхали машиною.
— Щодня чотири фургони роблять по дві ходки.
— Вантажні машини теж їздитимуть.
— Добре, якби всі скоріше повернулись.
— Тоді з гнідаками буде покінчено.
Приїжджі були всі білі, вони почали злостиво позирати на мене, і я не зважилася довше там стовбичити. Наш будинок лишивсь останнім пристановищем гнідаків у всьому районі, це всім відомо.
Коли я рушила, мене наздогнали дві евакуйовані жінки й тицьнули білу брошурку АТ.
— Це вам допоможе швидко вилікуватися, — запевнила одна, а друга докинула:
— Почуватиметеся добре…
Вони почали запрошувати мене в гості. Я була змушена взяти в них білу книжечку, цього тижня вже четверту, й пішла геть.
— Ви бачили сьогодні фургон перед сусіднім будинком? — запитав увечері ватажок.
— Почали повертатися люди, — промовила Тіна.
— Серед них був один гарний молодий чоловік, — примружилася Мія Робова. — Я б з радістю приручила його…
— Може, нападемо? — вишкірив Арсен свої жовті зуби, поплескуючи пальцями по хоботках БЗУ на шиї.
— Ні на кого ми не нападатимемо, треба принишкнути! — відрізала Ріта. — Бо можемо влипнути.
— Що ж робити? Скрізь евакуйовані… — проказала Тіна.
— А що нам? — крикнув Арсен. — Ми живемо тут легально, хіба не так?
— Але ж наша квартира теж належить евакуйованим, — промовила Ріта. — Вони шукатимуть тут свої перини, рефлектори, зброю, шкури й роги…
— Приймемо їх до нашого товариства, залучимо до наших ігор, — запропонував Арсен, — утягнемо в стрімкий ритм п’янкої волі, позбавленої заборон так званої технічної цивілізації, від якої лише стає холодно й нудить, завоюємо їх і знищимо…
— Верзеш, як завжди, казна-що, Арсене! — скривилася Ріта. — А що коли вони не дадуть себе захопити й знищити? Або наведуть інспекторів ТСЗ!
Ватага принишкла, поглядаючи на Тібора, який довго мовчав у кріслі, аж згодом запитав:
— Едо, що робити?
— Поки що нічого. Там побачимо. Евакуйовані повертатимуться не всі разом, у них — свої проблеми. Терпляче спілкуватимемося з ними, розповідатимемо про важкі часи, коли ми боролися з мазутовими саламандрами, поки вони, евакуйовані, втішалися гірським спокоєм. Нагадаємо про свої жертви та бойові заслуги… Об’єднуватися можна завжди, й з нами нічого не трапиться, — говорив хитрун Еда те, що ми хотіли почути. — Арсен — повний йолоп. Зрозуміло, сюди ми ніколи не зможемо приводити нормальних людей. Через якийсь час ми будемо змушені розбігтись, але доти — carpe diem! Латиною це означає «лови момент», використовуй у житті все, що зможеш і доки зможеш!
— Гарна промова, нічого не скажеш! — похвалив Еду ватажок, подав йому пляшку рому, а сам повів Тіну до ванної, звідки вже долинав дух гарячої пари.
Повмикавши одночасно всі рефлектори й фени, ми влаштовували в квартирі африканську спеку. Еда приніс горілки, Ріта — розчинного порошку, ніхто вже себе не стримував. Я теж. Станіслав та Міхал повернулися з вулиці натомлені, миттю попоїли картоплі й поснули, притулившись до батареї. Коли мій любчик трохи нагріється, я розбуджу його й ми будуватимемо разом курінь у теплому раю.
Еда відбивавсь од настирної Мії (може, не хотів наставляти начальникові роги?), потім підсів на мою перину, ми весело теревенили, цей негідник умів бути галантним, а оскільки Станіслав і досі спав — у нас усе спалахнуло заново.
Польда й Арсен побилися за Ріту: сьогодні була Арсенова черга, але Польда, що набагато дужчий за суперника, тикав йому під ніс свою штучну руку. Ми з Едою ще бавилися, коли я побачила Мію, яка підповзла до Станіслава, збудила його й насипала йому в рот розчинного порошку. Нехай Станіслав її трошки використає, адже я зараз зайнята… — майнуло мені, однак я тут-таки роздумала: Мія забагато хоче!