Війна з багатоликим звіром
- Автор: Парал Владімір
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", № 8-10
- Переводчик: Олексій Зарицький
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Війна з багатоликим звіром». Краткое содержание книги:
Над містом Усті у східній Чехії зависла руда хмара, утворена з промислових відходів, диму заводських труб, випарів забруднених річок тощо. Діти й люди похилого віку були евакуйовані з екологічно небезпечної зони в гори, де збереглося чисте повітря. Решта жителів міста піднімаються на боротьбу з рудим смогом, намагаються подолати екологічну кризу. Головні дійові особи (три подружні пари — Рогани, Бімоні й Трнки, 18-річний син Роганів Міхал та подруга Трикової Ріта) під час рудої навали змушені переселитися в одну спільну квартиру. Аморфна хмара смогу згодом обертається на чудовиськ, триметрових монстрів, які починають нападати на людей…
Ввечері ми їмо гарячу печену картоплю разом із лушпинням, закушуючи сирою цибулею (хрону вже ніхто не бажає), і засмажене до чорноти м’ясо (ми познімали насадки з горілок плити й смажимо м’ясо просто на звільненому вогні), п’ємо пиво з ромом, хрумкаємо яблука. Нарешті Еда приносить вино.
— Хто має якісь пропозиції? — розпочинає ватажок зібрання.
— Може, впіймаємо якогось біляка? — пропонує Мія. — Ременів стачить.
— Я знаю один чудовий жіночий гуртожиток на околиці, там повно гарненьких дівок… — запалюється слинявий Арсен. — Почекаємо на котрусь із них біля зупинки й затягнемо сюди…
— У нас тут жінок достатньо! — рішуче мовить Тіна, перезирнувшись із Мією.
— Правильно! — підтримує її друга ватажкова дружина. — Якщо вже кого й ловити, то тільки біляків!
— Що ми з ними робитимемо? — заперечує Тібор.
— Станіслава й Міхала вистачить для будь-якої праці.
— Ми б лише трошки погралися з ними… — замріяно мовить Мія.
— Чоловік завжди для чогось придасться! — сміється Ріта.
— Ми ще й однією рукою здатні впоратись! — висловлює власні наміри Польда, розмахуючи страшним протезом.
— Вже тривалий час ми не влаштовували ніяких витівок! — приєднується до них бунтівник Арсен, але спритний вельможа Еда (я ввесь час насторожі: коли, нарешті, він усіх нас обдурить) поспішає на допомогу ватажкові (перш за все — проти конкуруючого радника Арсеца). — Ми сильна ватага, можемо на будь-що зважитися, я вже мов бачу, як наші дівчатка гасають верхи на біляках… — улещував жінок (крім мене) Еда. — Проте ситуація в місті зараз не дуже-то й сприятлива для нас. Біляків — переважна більшість, вони нічого не дарують, а інспектори ТСЗ чигають на кожному кроці. Жінок у нас і справді достатньо, вони чудові… — Кокетуючи, Еда підморгнув Мії, на мене ж знову навіть не глянув. — А захоплених у полон чоловіків довелося б охороняти й годувати. Мія ж досить легко знайде партнера для своїх навіжених ігор і серед нас… — він уже зовсім безсоромно пропонував себе цій молодій бестії. — Тібор слушно каже, що Станіслав з Міхалом самі зроблять усю важку роботу.
— Авжеж! — підтвердив ватажок, простягаючи Еді пляшку вина, що означало цілковите схвалення. Переможений Арсен розлючено зиркав на консервовані абрикоси.
— Ну, гаразд, може, ми б хоч один вечір провели деінде? — поцікавилася Мія. — Ми так довго ніде не були…
— Взавтра вирушимо в експедицію на вулицю! — пообіцяв їй Тібор, аби потішити свою другу дружину й решту компанії.
Експедиція не вдалась. Минули ті часи, коли наша гніда ватага з криками й піснями простувала вулицями, наче футбольні вболівальники, а перехожі приєднувалися до нас… Тепер вулиці належать білякам, а гніді змушені нишкнути по будинках. Лише за годину ми натрапили на чотирнадцять міських інспекторів, і нам стало моторошно. Кав’ярня «Савой» стала повністю біла, навіть «Павук» захоплений біляками, а бурих відвідувачів виганяють на вулицю. Арсен завів нас до смердючої портової корчми на березі Лаби. Було нудно, ми пили власне вино й позирали, як річковики грають у більярд, аж доки Арсен набрався й не зчинив скандал. Річковики відлупцювали його більярдними киями й викинули на холод. Отак завершилася наша вулична експедиція.
Вечорами валяємось у кучугурах шмаття, яке б уже варто було випрати, їмо наперчену картоплю з пересмаженим до чорноти м’ясом, п’ємо пиво з ромом. Найгірше, що починає бракнути розчинного порошку… За кілограм уже правлять сотню.
Інспектори ТСЗ ретельно охороняють заміські шахти. З порожніх заражених квартир ми вже повимітали все. Я без цього можу обійтися, розвага завжди означала для мене більше за їжу, але Станіславові брак червонясто-бурого порошку дуже дошкуляє… Він і Міхал уже не можуть без нього жити.
Добре, що хоч тепла в нас удосталь, а тепло — це життя, хіба не так? На вулиці мороз і сніг, а ми вмикаємо рефлектори, Ріта підігріває на сковороді гравій і сипле у воду. Ватажок підводиться, оглядає своїх жінок — сьогодні він вибрав Мію: взявши за руку, він повів її до ванної. Начальник завжди йде туди першим.
Решта чекають на свою чергу, кожен розважається, як уміє. Еда й Тіна обгризають кістки, Ріта кокетує з Арсеном і Польдою на зібганих подушках. З’явилися перемерзлі Станіслав і Міхал — вони хутко припали до батареї центрального опалення.
— Де це ви так довго вешталися?
— Нас схопили біляки, змусили чистити їхнє подвір’я, — поскаржилися вони.
— А ви хіба не могли чкурнути?
— Ми спробували, але їх виявилося забагато.