Прибутні люди
- Автор: Захарченко Василь Іванович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Грамота». Кловський узвіз, 8, м. Київ, 01021 тел./факс: (044) 253-92-64, тел.: 253-90-17 E-mail: gramota@ukrpost.net
- ISBN: 978-966-349-069-5
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Прибутні люди». Краткое содержание книги:
Автор зображує своїх героїв у драматичних ситуаціях, коли найповніше виявляються людські характери.
—Дивіться, засоромивсь Ярослави!
«Так ось хто це — Ярослава…» — подумав Василь.
—Роздягайся, Васильку. І ти, Володю, у нас тепло, — сказала Славка й Володі, що стояв поруч із роззявленим з дива ротом.
Хлопці роздяглися й примостилися на соломі коло гарячої плити. Славка була вже в гурті, але й звідти все поглядала на Василя ясно-ясно, аж світ йому золотів. «Яка ж вона стала файна», — дивувався Василь. Щось говорив до неї в цьому гаморі Сергій. Він сидів тут буйночубий, красивий, у коричневому піджаці й темно-салатовій сорочці, які так пасували до його смаглявого обличчя. Славка раптом потемніла очима, щось різко одповіла Сергієві й одвернулася. Тут же й Павло був з Палажкою. Вона сиділа в нього на колінах, розімліла від щастя. «Ну, ця вже прилипла», — подумав Василь і зустрівсь очима з Валентиною. Сестра підійшла, привіталася.
Як там тобі? — спитала. — Важко?
—Нічого, Валю. Звикаюсь. А ти чого така, наче засмучена? Обидив хтось?
—Не всім же й веселитися, Василю, — одмовила вона. — Коли що треба там випрати, зашити, кажи, не соромся.
—Ще чого? — озвався Володя. — Хіба він у лісі живе? Мати його і обпере, і обшиє.
— Який ти щедрий на материні руки, — похитала головою Валентина.
— Тітка Паша мене, як рідного прийняла, — сказав Василь.
—Аякже. Мій брат-пічкурик, — засміявся Володя.
—А цю, Ярославу? Ти по Западній її знаєш?
—У їхньому селі жив.
—Ясно, — Валентина відійшла од хлопців до дівочого гурту, і скоро звідти випурхнув її гарний високий голос:
І тут же підхопили дівчата:
До дівочого гурту пристали парубочі голоси:
У хорі помітно виділявся дужий Сергіїв баритон. І дзвенів-линув йому назустріч Славчин голос:
Як відгриміла пісня, Павло крикнув Володі й Василеві:
—А ви, парубота, чого в рот води понабирали? У нас усі співають!
—Вони розмерзаються коло плити. Ач як приклеїлись до тепла! — підшпигнув Сергій, і Василь постеріг, як метнула свій погляд на Сергія Славка. Очі були в неї чорні-чорні.
—А, годі плакатись! Завели такої сумної. Давайте краще покрутимо пляшечку!
—Згода!
—Де пляшка, Ярославо?
Усілися на долівці кружкома, хлопець-дівчина через одного. У центрі кола прогорнули солому, поклали півлітрову пляшку. Славка втиснулася між Василем і Володею. Першим крутнув пляшку Сергій, і вона, обернувшись, стала горлом до Килини.
—Цілуйтесь!
Сергій підсунувся до Килини, обійняв її. Дівчина покірно прилинула до парубка, і вони поцілувалися.
—Ой солодко ж! — сказала зрожевіла Килина. — Може, ще раз?
—Май совість! — сказала Валентина. — Залиш ще й другим.
Черга підійшла крутити Палажці, і треба ж, горло пляшки минуло Павла й зупинилося проти Сергія.
—Ну й везе деяким, — сказав Павло.
Та Палазя не розгубилась і сама міцно обняла Сергія.
—Е-ей! Одірвіть Палажку, бо задушить парубка!
—Ці канівські хоч співати, хоч цілувати, так перші!
—Васильку! — загукали. — Ану, ти попробуй щастя!
Василь засоромлено простяг руку до холодної пляшки й крутонув її так, що вона дзиґою обернулась раз і ще пішла по новому кругу й повернулася до… Славки.
—О-о!!! — загуло довкола. — Ну, Сергію, не все коту й Масниця. Настав і тобі піст. Держись!
«При чім тут Сергій?» — подумав Василь.
—Чого ж ти спиш? Цілуй уже дівку! — загукали до Василя. Хоч крізь землю провались. Він боязко повернувся до Славки, і назустріч йому заясніли її золоті очі. Наосліп вернувся побабілими губами об її зашарілу гарячу щоку й відслонивсь, як од вогню.
—Е-ге-е!
— Та він цілуватися не вміє!
—Хух! — награно зітхнув Сергій. — Доведеться мені виручати чи що?
Кругом засміялися. І далі вже було крутити Славці. І як там воно сталося, тільки Василь не встиг спам’ятатись, коли Славка вже обняла його за бичакувату неслухняну шию й міцно поцілувала в губи. Він відчув ЇЇ м’які губи й теплий, якийсь солодкий дух дівчини й на мить задихнувся.