Після війни. Історія Європи від 1945 року

Те, що Тіто провокативно надавав підтримку грецьким повстанцям, дратувало Сталіна, який обґрунтовано вважав, що без втручання Югославії грецьке сум’яття вже давно б розв’язалося мирним шляхом[80] і ще більше віддаляло його від балканського союзника. Але дії Тіто, які турбували Сталіна та підживлювали англо-американське роздратування, не обмежувалися Південними Балканами. У Трієсті та на Істрійському півострові територіальні амбіції Югославії заважали укладенню Італійського мирного договору між союзниками: коли договір у вересні 1947 року нарешті підписали, він не містив конкретики щодо майбутнього регіону Трієста, а союзницькі війська все ще залишалися там для запобігання югославському вторгненню. У сусідній Каринтії, найпівденнішому районі Австрії, Тіто вимагав територіального рішення на користь Югославії, тоді як Сталін віддавав перевагу статус-кво, тобто стану невизначеності (що було б для совєтів відчутною перевагою, оскільки дозволяло б залишити свою армію в Східній Австрії, а отже, і в Угорщині).

Отже, суміш югославського реваншизму та партизанської революційної пристрасті, яку втілював Тіто, дедалі більше бентежила Сталіна. Як зазначено в «Офіційній британській історії Другої світової війни», у західних військових колах панувала думка про те, що, якби незабаром розпочалася Третя світова війна, це сталося б навколо Трієста. Але Сталін не хотів спровокувати Третю світову війну, а тим паче через якийсь глухий закапелок на північному сході Італії. Йому також не подобалося, що непопулярні територіальні амбіції комуністичної сусідки Італії кидають тінь на репутацію італійської Компартії.

Через це вже влітку 1947 року у вузьких колах стало відомо про те, що в Сталіна уривається терпець щодо Югославії. Його не могло потішити те, що вокзал у болгарській столиці завішаний портретами Тіто разом зі Сталіним та Димитровим; або ж те, що угорські комуністи почали говорити про наслідування югославської моделі комуністичного урядування — навіть рабськи відданий Ракоші нібито особисто оспівував Сталіна від імені Тіто під час зустрічі в Москві наприкінці 1947 року. Тіто не лише ганьбив Радянський Союз у дипломатичних відносинах із західними союзниками, а й створював проблеми всередині міжнародного комуністичного руху.

Для сторонніх спостерігачів комунізм був єдиним політичним утворенням, сформованим та керованим з московського «центру». Але з погляду Сталіна все було набагато складніше. З кінця 1920-х років аж до початку війни Москві справді вдалося контролювати світовий комуністичний рух усюди, крім Китаю. Але війна змінила все. У боротьбі проти нацистів Радянський Союз був змушений закликати до патріотизму, свободи, демократії та інших «буржуазних» цілей. Тож комунізм втратив свій революційний флер і свідомо став частиною широкої антифашистської коаліції. Таку саму тактику, звичайно, застосовували й довоєнні Народні фронти, однак у 1930-х роках Москва була здатна тримати закордонні партії під пильним наглядом — через фінансову допомогу, особисті втручання й терор.