Блаженної пам’яті Маттіа Паскаль. Оповідання
- Автор: Пиранделло Луиджи
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00733-0
- Переводчик: Галина Васильевна Бережная
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Блаженної пам’яті Маттіа Паскаль. Оповідання». Краткое содержание книги:
— То я мушу визнати за дружину, — обурився я, — жінку, котра цілий рік жила, не криючись, з іншим чоловіком, а він…
— Але ж у цьому, вибачте, ваша провина, любий синьйоре Паскаль! — перебив мене адвокатик, усе всміхаючись.
— Моя провина? Чому? — заперечив я. — Насамперед помилилася та мила жінка, опізнавши труп якогось горопашного потопельника. Потім вона поспішила вискочити заміж, а винний, виходить, я? І я зобов’язаний поновити з нею шлюбні стосунки?
— Авжеж, — відповів адвокат. — Оскільки ви, синьйоре Паскаль, своєчасно, тобто до закінчення терміну, в межах якого за законом не дозволяється вступати в новий шлюб, не побажали виправити помилки вашої дружини, хоч та помилка, можливо, не була цілком несвідома. А ви це помилкове опізнання прийняли, ба навіть скористалися з нього… Не заперечуйте, я вас за це не осуджую, я хвалю вас, як на мене, ви повелися просто чудово. Дивує мене тільки те, що ви навіщось повернулися сюди, аби заплутатись у тенетах нашого безглуздого законодавства. Я на вашому місці не став би оживати.
Спокійне, самовдоволене мудрування цього зеленого юриста розгнівило мене.
— Та ви самі не тямите, що кажете! — сказав я йому, знизуючи плечима.
— Чому? — заперечив він. — Це ж справдешній дарунок фортуни, справдешнє щастя!
— Отож і спробуйте, спробуйте такого щастя! — вигукнув я і повернувся до Берто, аби не слухати далі цього чванька.
Але й тут я напоровся на шпичаки. Брат спитав мене:
— А, до речі, як ти ці два роки перебивався з… — і він потер великим пальцем по вказівному, натякаючи на гроші.
— Як перебивався? — перепитав я. — Довга історія! Я зараз не в такому стані, щоб розповісти. Але скажу тобі одне: гроші в мене були і зараз є. Нехай ніхто не думає, нібито я повертаюся до Міраньйо, бо сів на мілину.
— Ах, ти все ж таки поїдеш туди? — здивувався Берто. — Після всього, що ми тобі повідомили?
— Ясна річ, поїду! — вигукнув я. — Невже ти гадаєш, що після таких поневірянь, таких страждань у мене ще є бажання вдавати небіжчика? Ні, любий мій, з мене досить. Я хочу повернути собі законні документи, хочу почуватися живим, по-справжньому живим, навіть, якщо ціною буде повернення до родинного кола. О, я забув спитати: чи моя теща… вдова Пескаторе жива?
— Цього я не знаю, — відповів Роберто. — Розумієш, після другого шлюбу… Але, здається, вона жива…
— Тим краще! Власне, це не має значення. Я помщуся. Я вже не той, що був. Шкода тільки, що ощасливлю того телепня Поміно!
Всі засміялися. Увійшов служник і повідомив, що стіл накритий. Мені довелося залишитись на обід, але я аж тремтів, так нетерпеливилось їхати додому. Не розібрав навіть, які страви подавали. Відчув тільки, що наївся досхочу. Той звір, що заворушився в мені, підкріпив свої сили і був тепер готовий до стрибка.
Роберто запропонував переночувати в них на віллі, а наступного ранку поїхати до Міраньйо разом з ним. Він хотів помилуватися сценою мого несподіваного повернення до життя, побачити на власні очі, як я шулікою впаду на звите моїм добрим приятелем Поміно родинне гніздечко. Та де там було мені чекати! Я й слухати про це не хотів. Попросив його відпустити мене негайно, сьогодні, без будь-якої затримки.
Я виїхав восьмигодинним поїздом. За півгодини буду в Міраньйо.
18. Блаженної пам’яті Маттіа Паскаль
Тепер мене діймали лють і тривога. Не скажу, яке з цих почуттів було дужче, напевне, це одне почуття: люта тривога або тривожна лють. Я вже не потерпав від страху, що хтось чужий упізнає мене до приїзду в Міраньйо або при виході з поїзда.
На всяк випадок я взяв квиток у вагон першого класу. Уже звечоріло, крім того, після зустрічі з Берто я переконався, що всі вже звикли до моєї наглої смерті, адже минуло цілих два роки. Отож нікому й на думку не спаде, що я — Маттіа Паскаль.
Аби хоч трохи пригасити лють і тривогу, я спробував висунути голову з вікна — сподівався, що на серці полегшає, коли побачу рідні місця. А вийшло навпаки. Упізнавши здалеку в місячнім сяйві пагорб у маєтку Стіа, я вже не тямив себе.
— Убивці! — процідив я крізь зуби. — Тепер… Я вам покажу…
Скільки важливого забув я розпитати у Роберто, приголомшений несподіваною звісткою! Чи продали маєток і млин? Чи кредитори зійшлися на тому, щоб тимчасово віддати їх під опіку? Чи живий ще Маланья? Як наша тітка Сколастика?
Мені здавалося, що минуло не понад два роки, а ціла вічність відтоді, як я втік з цих країв. За той час мене спіткало стільки неймовірних пригод, тож здавалося, що і в Міраньйо станеться щось незвичайне. А там нічого особливого й не сталося, крім одруження Ромільди та Поміно. І то звичайнісінький собі шлюб. Дивовижною подією він стане тільки тоді, коли я з’явлюся в Міраньйо.