Загублена земля. Темна вежа III

— Та ну, — недовірливо, але тихо й побожно сказав Едді.

— Ще не передумав іти?

— Звісно, ні. Якщо тільки ми не… будемо підходити надто близько.

— Тоді йди до мами і вицигань у неї пару баксів. Мені потрібні сигарети. І м'яч цей довбаний віднеси.

Коли Едді вийшов через хвіртку в паркані, Джейк сховався у під'їзді найближчого будинка.

І нажахано побачив, що хлопчик у жовтій футболці повернув у той самий бік. «От чортівня! — злякано подумав Джейк. — А якщо він живе в цьому будинку?»

Так і було. Не встиг Джейк повернутися до таблички з іменами біля дзвінків і вдати, буцімто уважно її вивчає, як Едді Дін пройшов повз нього. Так близько, що Джейк навіть відчув запах поту: Едді спітнів під час гри в баскетбол. Він не стільки побачив, скільки відчув, що хлопець, проходячи повз, змірив його цікавим поглядом. У вестибюлі Едді попрямував до ліфтів. Шкільні штани він тримав під однією пахвою, а потертий баскетбольний м'яч — під другою.

Джейкове серце ходором ходило в грудях. Стежити за людьми в реальному житті виявилося не так легко, яку детективних романах, які він зрідка почитував. Він перейшов через дорогу і став між двома будинками за півквартала. Звідти було видно вхідні двері будинку, де мешкала родина Едді, і спортмайданчик. На ньому вже стало людно: понабігали здебільшого малі дітлахи. Генрі прихилився спиною до паркану, смалив цигарку і щосили намагався виглядати досвідченим та дорослим. Час від часу, коли повз нього на всіх парах мчав хтось із малечі, він робив підніжку. До повернення Едді троє малих вже встигли зарити носом. Остання жертва розтягнулася на землі й сильно забилася, вдарившись обличчям об бетон. Із закривавленим лобом малюк, плачучи, припустив вулицею. Генрі хвацько пожбурив йому навздогін недопалок і радісно розсміявся.