Язиката Хвеська
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-966-424-206-3
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Язиката Хвеська». Краткое содержание книги:
— Не зовсім закрили, — вступив у розмову Шалений Майор.
— Тобто? — Максим здивовано глянув на нього.
— Свідчення затриманих, Семена Котовського і Ростислава Мусафірова на прізвисько Муса, ми порівняли з, гм, сповіддю вашої дружини, — Швидкий виклав на стіл тоненький стосик списаних аркушів. — Виглядає все до досить дивно і не надто переконливо. Чорний джип, вечурня сукня, клоуни, які не клоуни, пророслі в землі пляшки, пропозиція від такої собі агенції «Комар», про яку навіть у нас в міліції чули, Алла Пугачова власною персоною і, нарешті, мільйон доларів. Якого ви, Ірино, в очі не бачили. Чоловік ваш заявляє: це — плід вашої уяви. Правда?
— Не знаю, — почулося у відповідь, але якось дуже тихо.
— Не чую. Ще раз.
— Не знаю, — промовила Ірина, тепер — голосніше.
— А ще раз?
— НЕ ЗНАЮ! НЕ ЗНАЮ! НЕ ЗНАЮ!
Вихлюпнувши з себе всі емоції. Ірина знову замовкла і принишкла.
— Зате, Ірино Григорівно, ми все знаємо. Бо за цей час мої хлопці кожне ваш слово перевірили. Почнемо від самого початку.
Жестом фокусника майор Швидкий витягнув із чемоданчика, який до цього чекав своєї черги на підлозі біля столу, звичайну паперову теку.
— Отже, ви, Ірино, заявляєте, що два дні тому, вісімнадцятого липня, за вами заїхав чорний джип, номурів якого не пам'ятаєте. Водія не розгледіли, з салону вас запросили сідати. Все це відбулся на очах сусідки, яку ви назвали тьотя Поля. Вірно?
Іра кивнула.
Швидкий витягнув з теки перший аркуш.
— Ось протокол допиту Поліни Іванівни Біленко, пенсіонерки, що проживає в цьому ж будинку і в цьому ж під'їзді, тільки двома поверхами нижче. За її словами, в день, про який ідеться, тобто — вісімнадцятого липня, вона погано себе почувала. Прийняла ліки від тиску і взагалі не виходила з дому. Тому ніякого джипа, що нібито заїжджав за подружжям Бойко, з яким вона підтримує добрі стосунки, не бачила. Ось, підписалася власноручно.
Ірина пробігла очима протокол, поклала аркуш назад, промовчала.
— Продовжимо, — Швидкий витяг наступний аркуш. — Ось довідка: в указаному вами заміському елітному готельно-відпочинковому комплексі «Затишок» вісімнадцятого липня жоден із «люксів» не був замовлений та заброньований на прізвище Бойко. Згоден, забронювати номер можна під будь-яким прізвищем. Але фотографії подружжя Бойко, тобто, ваші, Ірино, і вашого чоловіка були пред'явлені для впізнання працівникам «Затишку». Вас ніхто не впізнав.
— Значить, — промовила Ірина сама до себе, — нас там не було…
— Не факт, — вступив у розмову Шалига. — Якщо ваш геніальний чоловік справді знайшов таку суму грошей і вирішив задурити всім голови, аби збити зі сліду, йому нічого не коштувало підкупити сусідку, аби мовчала, і щедро заплатити працівникам «Затишку» за те, щоб вони вас не згадали. Там оберігають приватність грошовитих клієнтів. Але є інші обставини. Давай далі, Петре.
Швидкий витяг наступний аркуш.
— Ідіотський папірець, але іншого в даній ситуації не отримаєш. Тут — протокол, яким засвідчується: мої опери копали під соснами в дворі «Затишку», і жодних пляшок під жодною з них не знайшли. Навіть більше того: жодних слідів того, що там недавно копалися в землі, теж нема. Крім того, що оцих ваших Біма з Бомом звати Саша і Артем, ви, Ірино Григорівно, нічого додати не можете. Поїхали далі? — до купки протоколів додався ще один: — Пана Артура Комаровського в «Затишку» добре знають. Він справді там частий гість. Але вісімнадцятого липня власник агенції «Комар» не міг бути в «Затишку». Його взагалі нема в Україні: вже другий місяць Комаровський за кордоном. Відень, Париж, Варшава, отаке. Як сказали в його агенції, повернеться за тиждень. І тепер — найцікавіше, громадянко Бойко. Про Аллу Пугачову.
Ірина благально подивилася на Максима. Той демонстративно відвернувся, хоча в ці хвилини ненавидів сам себе: з кутиків очей дружини текли сльози.
— Максе…, — пробелькотіла вона. — Ну я ж бачила там Пугачову…
— Де «там»? — холодно відповів Бойко. — В снах чи в паралельній реальності?
Швидкий виклав з теки станній аркуш.
— Цю довідку отримати було найважче. Бо з Москви. Але ось, копія факсу, отриманого півгодини тому: вісімнадцятого липня у співачки Алли Пугачової відбувся концерт у місті Нюрнберг, у Німеччині. Вона там укотре прощається зі сценою. Не було Алли Борисівни ні в Києві, ні в Москві. Її слухали колишні радянські громадяни в Нюрнберзі, в найбільшому концертному залі. Ось так, Ірино Григорівно, — і тут Шалений Майор не витримав, ревнув так, що, здалося, стіни здригнулися, опустивши при цьому кулаки на стіл з усього маху: — Якою хернею доводиться страждати через вашу дурість!