Ежені Гранде. Селяни
- Автор: де Бальзак Оноре
- Серия: Вершини світового письменства #38
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: «Дніпро»
- Переводчик: Елеонора Ржевуцька
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ежені Гранде. Селяни». Краткое содержание книги:
— Вона пре на мене!.. — сказав хлопчик.
— Стукни її разок по голові, а сам стрибай у воду й тримай її, не випускаючи, на дні.
Муш пірнув в Авону, наче перелякана жаба.
— Валяйте, валяйте, паночку! — вигукнув дядько Фуршон, теж кидаючись в Авону, лишивши на березі свої дерев'яні черевики.
— Лякайте її гарненько! Ви її бачите?.. Вона пливе простісінько на вас!
Старий ринув до Блонде, розрізуючи воду, кричачи, з тією серйозністю, яку мешканці сіл зберігають навіть у найбільшому збудженні.
— Ви її бачите, отам вона, вздовж скелі?
Блонде, поставлений старим так, що сонячне проміння вдаряло йому просто в вічі, бив по воді навмання.
— Швидше! Швидше! До скель! — кричав дядько Фуршон. — Там її нора, ліворуч від нас.
Розпалений досадою від тривалого чекання, Блонде потрапив ногами у воду, послизнувшись на камені.
— Сміліш, паночку, сміліш! Вона тут… Ах, ти, господи! Вона йде у вас проміж ніг! Іде! Іде! — у розпачі кричав старий.
І, наче охоплений азартом цього полювання, старий селянин кинувся в саму глибінь річки, до Блонде.
— Через вас ми її впустили! — продовжував дядько Фуршон, взявшися за руку, яку простяг йому Блонде, і вилізши з води, наче тритон, але тритон переможений. — Паскуда тут, під скелею!.. Вона кинула свою рибу, — казав старий, дивлячись удалину і вказуючи на щось, що пливло річкою. — Ну, хоч линя ми все ж матимемо, бо це найсправжнісінький линь!..
У цей момент на коншському шляху з'явився ліврейний лакей, що скакав верхи, тримаючи в повідку другого коня.
— Дивіться, вас шукають люди з замку, — сказав селянин. — Коли вам завгодно перебратися через річку, беріться за мою руку… Ет, замочитися мені не страшно, зате обійдуся без прання!
— А застуда? — сказав Блонде.
— Ет, чого там! Хіба ви не бачите, що сонце нас наскрізь прокурило, Муша й мене, наче майорові люльки? Спирайтесь на мене, паночку… Ви парижанин і не знаєте, як утримуватися на нашому камінні, хоча й знаєте стільки речей… Коли ви тут проживете довше, то багато чого навчитеся з книги природи, — хоч ви, кажуть, і пописуєте по різних газетках…
Блонде вже вибрався на другий берег, коли виїзний лакей Шарль помітив його.
— Ах, пане, — вигукнув він, — ви не можете уявити, як хвилюються пані відтоді, як їм сказано, що ви вийшли крізь Коншську браму: вони бояться, що ви потонули. Ось уже втретє з усієї сили дзвонять на сніданок, після того, як гукали на вас по всьому парку, де пан кюре й досі вас шукає.
— Котра ж година, Шарль?
— Без чверті дванадцята.
— Допоможи мені сісти на коня…
— Може, ви, пане, ненароком піймалися на видру дядька Фуршона? — сказав лакей, помітивши, як вода стікає з черевиків і штанів Блонде.
Одне це запитання відкрило очі журналістові.
— Ні слова про це, Шарль, і я тебе не забуду! — вигукнув він.
— О, їй-богу, сам пан граф попадалися на видру дядька Фуршона, — відповів лакей. — Тільки хто чужий приїде в Еги, як дядько Фуршон уже чатує на нього, і коли городянин піде обдивлятися авонські джерела, він продає йому свою видру. Він так спритно грає цю справу, що пан граф тричі приходили сюди й заплатили йому за шість робочих днів, протягом яких вони дивились, як біжить річка.
«А я вважав Потьє, Батіста молодшого, Мішо й Монроза найкращими акторами нашого часу, — сказав собі Блонде, — а що всі вони проти цього жебрака?».
— Він цю вправу здорово знає, дядько Фуршон, — казав Шарль. — У нього завжди знайдеться й інша мотузочка на свій лук, бо він за становищем своїм мотузник. У нього своя майстерня біля стіни Бланжійської брами. Спробуйте тільки доторкнутися до його мотузок, він так спритно заплутає вас, що вам самому схочеться покрутити колесо й виробити хоч трохи мотузки; а тоді він з вас буде вимагати плати за навчання. Пані на цьому спіймались і заплатили йому двадцять франків. Це король пройдисвітів, — додав Шарль, користуючись пристойним словом.
Ця лакейська балаканина дала привід Блонде віддатися роздумуванням про глибоку підступність селян і відновити в пам'яті все, що йому доводилося чути від свого батька, алансонського судді. Далі, пригадавши всі жарти дядька Фуршона, приховані під лукавою зговірливістю і тепер висвітлені викриттями Шарля, він признався собі, що старий бургунський жебрак насміявся з нього.
— Ви собі й не уявляєте, пане, — сказав Шарль, коли вони вже під'їжджали до ґанку Егського замку, — як треба всього оберігатися на селі, особливо тут у нас, де генерала не дуже так щоб любили…
— А чому?
— Звідки я маю знати? — відповів Шарль, набираючи того вигляду дурості, яким слуги вміють приховувати своє небажання відповісти панам, і який навів Блонде на серйозні роздуми.