Серед дикунів Нової Гвінеї

Ввечері, засинаючи, я думав, що протягом чотирнадцяти місяців, та навіть більше, я не знайшов часу влаштувати моє ліжко зручнішим способом, і що край кошика, де лежала верхня частина мого тіла, будучи на два вершки вищий від кришки іншого, де лежали мої ноги, можна було б дуже просто зробити зручнішим. Треба було тільки підкласти два бруски під нижчий кошик. Звісно, я й на думці не мав клопотатися з цим останньої ночі, проспавши стільки ночей і часто прокидаючись через незручність ліжка.

Я вчора умовив тубільців приїхати на кліпер, оглянути його, і, справді, багато хто прийшов у Гарагасі, але дуже небагато рушило зі мною на кліпер, а ще менше відважилося злізти на палубу. Але там, побачивши силу людей та всяких апаратів, незрозумілих їм, вони так налякалися, що вхопилися з усіх боків за мене, сподіваючись отак бути в безпеці. Щоб задовольнити їх і не зв'язувати себе, я попросив одного матроса принести мені снасті; серединою мотузка я пов'язав себе круг поперека, а обидва кінці віддав моїм папуасам. Отже, я міг іти вперед, а папуаси уявляли, що тримаються за мене. З таким хвостом, раз у раз спиняючись, щоб відповідати та пояснювати тубільцям усякі речі, ми обійшли всю палубу. Гармати лякали їх. Вони відверталися й переходили до інших речей. Їх особливо вразили й разом з тим зацікавили два невеликі бички, взяті як живність для команди; вони не могли надивитися на них і просили подарувати їм одного. Спитавши назву, вони намагалися не забути її, повторюючи: «бик», «бик», «бик». Спустилися вниз до кают-компанії; дорогою туди їх дуже зацікавила машина. Розуміється, вони не могли збагнути, що це таке. Потім великі дзеркала в кают-компанії, де вони могли бачити кілька чоловік, дуже їм сподобалися. Фортепіано, яке я назвав «ай боро рус», не тільки привернуло їхню увагу, але одному з них заманулося навіть самому спробувати його. Я поспішив спровадити їх нагору.