Серед дикунів Нової Гвінеї

23 лютого 1874 року я рушив з Гесіра (острівця між східним краєм острова Сераму та невеличким островом Серам-Лаут) на південно-західний берег Нової Гвінеї.

Мене супроводили двоє слуг, жителів острова Амбоїни, та мій папуаський хлопчик Ахмат[52]; команда урумбаю складалася з шістнадцяти чоловік, з яких десять були папуаси. 27 лютого урумбай кинув якір коло острова Наматоте (острів між затокою Бітчару та бухтою Тритон у Новій Гвінеї).

Щоб вибрати місцевість, зручну для будування хатини, я відвідав острів Айдуму, берег Лобо, архіпелаг Мавари і, нарешті, надумав лишитися жити на березі Нової Гвінеї, що зветься Айва, проти архіпелагу Мавари. Папуаси були дуже здивовані з мого наміру жити з ними, але поводилися зо мною дружньо і навіть дуже шанобливо. Через те що берегові папуаси Ковіай кочують у своїх пірогах з одної затоки до другої, переїжджаючи від берега до берега, незабаром моя хатина стала центром, навколо якого раз у раз тиснулися, піроги жителів Наматоте, Айдуми, Мавари. Їхні старшини: радья[53] Наматоте, радья Айдуми, капітан Мавари — щодня відвідували мене, запевняючи у відданості й дружбі.

Познайомившись з околицями, я надумав зробити далеку екскурсію. Лишивши охороняти хатину амбоїнця Иосифа та п'ятьох серамців, я рушив з рештою людей спочатку на східний берег затоки Тритон, у місцевість, яку звуть Варіка. За своїм звичаєм, лишивши моїх людей в урумбаї, я сам, неозброєний, зробив екскурсію в гори; мене супроводили верховинці гір Камака, які звуться «вуоусірау». Перейшовши берегове пасмо, я відвідав велике й цікаве озеро Камака-Валлар, невідоме досі навіть серамцям, які майже щороку навідуються до цих берегів. Озеро це лежить на сході, на висоті близько п'ятисот футів над рівнем моря, і оточене горами. Коло озера стоїть кілька хатин вуоусірау. Гори на схід, цебто в глиб країни, — не заселені.

З Варіки я рушив далі урумбаєм, спиняючись коло островів Айдуми, Каю-Мери, Лакахії, і продерся у вузьку затоку Кіру-ру (Ента-бай на голландських картах). Я бачив, що ця затока помилково зветься затокою, являючи собою довгу протоку між суходолом та архіпелагом низьких островів, зарослих мангровими[54] деревами. В останній, більший басейн цієї гаданої затоки (в кінці бухти Кіруру) можна потрапити іншим способом, проїжджаючи вузькими протоками між островами.

На берегах бухти Кіруру не було селищ, і тільки в останньому басейні, в місцевості, що зветься Тімбона, я знайшов два напівзруйновані курені. Відціля я рушив у гори. Кілька стежок, зрубані стовбури та гілля свідчили, що в ці гори навідуються папуаси. Позаду прибережного пасма гір (1 500 футів заввишки), куди я сходив, лежить лісова гірська країна.