Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник

Взагалі ж К. робила авт. неоціненні послуги як... ну, не зовсім шпиг, але як спостерігач. Тим часом як авт. усе ще було далеко до стану цілковитої ВВУ, якого він так палко прагнув, К. майже досягла своєї мети: робила те, що їй подобалось. А подобалось їй відвідувати Шіртенштайна й Шольсдорфа, де вона переконувалася, що їм набагато полегшало; причину того полегшення вона виявила аж згодом — Шіртенштайн із Лені «сиділи рядком у Блюхерівському парку». Що ж до Шольсдорфа, то вона двічі бачила на власні очі, як Лені в кав'ярні клала руку на його руку; а якось зустріла вдома в Лені чоловіка, що, за її описом, міг бути тільки Куртом Гойзером. Оскільки ж К. майже певна, що Лені в теперішньому своєму стані відмовляє в інтимних стосунках навіть Мехметові, то вважає, що з Пельцером вона зайшла надто далеко: «поцілувала його в темряві, в машині, близько від свого дому». Відвідати Пельцера К. не зважується, каже, що він «не дуже делікатний чоловік, може навіть дати волю рукам, зажадати якихось сурогатів еротики».

За Лева Груйтена К. нітрохи не хвилюється. «Адже він скоро виходить на волю». Активна з натури, К. навіть узяла участь у демонстрації сміттярів перед судом, писала для них транспаранти, як-от: «Хіба солідарність — злочин?», «Хіба можна карати за вірність товаришеві?» і ще грізніший: «Коли наших товаришів засудять, місто потоне в смітті!» Місцева бульварна газетка нагородила її за це заголовком: «Руда екс-черниця — підбурювачка сміттярів!» І взагалі вона всюди провадить корисну діяльність: дає дітям португальців у помешканні Лені уроки німецької мови, обговорює з Встановим сучасне становище Радянського Союзу, «розпещується косметикою» у Грети Гельцен, допомагає різним туркам та італійцям заповнювати формуляри на повернення переплаченого раніше прибуткового податку, розмовляє по телефону з адвокатами (з приводу незакінченого ще процесу водіїв, що влаштували аварію сміттєвозів), змальовує (так само по телефону) службовцеві, що веде цю справу, який зчинився б хаос, якби сміттярі застрайкували. І т. д., і т. д. І, звичайно, часом пускає сльозу над «Маркізою д'О...», а читаючи «Сільського лікаря» та «У виправній колонії»[37], навіть не одну, але, незважаючи на ті сльози, й далі не може збагнути, що означає «в земній кареті неземними кіньми». Дуже вже вона відійшла від усього неземного, може, аж занадто. Та вже не вона, а Лені захотіла поїхати до Герзелена і її потягла з собою, коли довідалася, що там справді мають відкрити бальнеологічний курорт. Чи варто нагадувати, кого планують на «директора курорту» і «завідувача реклами»? Кого ж, як не Шойкенса! Він там уже бігає з креслярськими синьками під пахвою, владним голосом домовляється по телефону з майстрами й архітекторами і навіть знайшов надійний спосіб, «якщо треба, то й силою здолати ту трояндову напасть». У радіусі п'ятдесяти метрів навколо «вічного джерела» він повикопував канави, які наповнив розчином отруйних хімікатів, і троянди справді повсихали. Жменька тліну, що колись була Рахеллю Гінцбург, звичайно, не змогла змагатися з тими хімікатами. А проте Богаков з задоволенням пересвідчився, що джерело «годяще» на його «проклятий артрит». Відколи йому вдалося намовити Лотту до ВВУ, вони часто гуляють там у парку.