Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник

Хоч яким відносно гармонійним може здатися накреслений тут портрет Л. Б. Г., а все ж він має безперечні суспільні вади, що саме як такі й повинні розглядатися, хоч вони викликані потребою поляризації як засобу оборони.

Навіть психолог-дилетант помітив би в Л. Б. Г. 1) комплекс солідарності, який можна пояснити постійним прагненням до ототожнення себе з батьком і з матір'ю і який у дорослому віці Л. Б. Г. переніс на чужинців, а під час тримісячного ув'язнення — і на в'язнів. Якщо вважати в'язнів також за „чужинців у суспільстві“, то комплекс солідарності переходить у споріднену з ним 2) ксенофілію, тобто любов до всього чужоземного, яка в свою чергу виявляється у 3) ксенофілології, бажанні вивчати мову чужинців (Л. Б. Г. уже кілька місяців проходить курс турецької мови). Така особа (Е., хоч і має чимало сумнівів, волів би сказати — особистість), як Л. Б. Г., завдяки своїй високо розвиненій чутливості й інтелектові завжди стоїть перед вибором: вона або має пристосовуватись до оточення і тим самим „зраджувати“ себе і свій нахил до ототожнення, або весь час відштовхуватись від оточення і тим самим утверджувати себе і своє право на ототожнення,— звідси постійний конфлікт між тим, чого вона може досягти в суспільстві, і її здібностями. Отже, такій особі (особистості?) потрібні все нові, згодом навіть штучні перепони, щоб довести собі й світові свою спроможність до самоствердження. Л. Б. Г. можна назвати також 4) симулянтом — коли не брати до уваги звичайної для кожного передумови, що людина, яку називають цим словом, має зі своєї симуляції якусь вигоду (довше, ніж треба, перебуває в лікарні, домагається пенсії чи неоплаченої відпустки і т. д.); Л. Б. Г. симулює — ми навмисне трохи перебільшуємо — не задля вигоди, а собі на шкоду, щоб цим задовольнити свій комплекс солідарності й нахил до ксенофілії. З цього погляду і фальшування векселів можна зрозуміти як „симуляцію“, а не як справжній „злочин“. Те, що Л. Б. Г. від багатьох своїх симуляцій врешті таки має вигоду (хоча б довір'я чужоземних робітників, що межує з обожнюванням), не суперечить діалектиці такого життєвого експерименту і тільки ще дужче „вияскравлює“ суспільну модель, чи, як сказали б мої марксистські колеги, суспільний принцип.

Треба ще пояснити, як Л. Б. Г. виявляє свою ВВУ. Призначений бригадиром („На вищу посаду я не піду!“), він виявив гідні подиву організаційні здібності. Ставши відповідальним за вивезення сміття в районі, він урахував усі особливості вуличного руху й зумів так спланувати роботу, що без великого поспіху закінчував її на дві або й на три години раніше, ніж звичайно. Скоро помітили, що Л. Б. Г. і його бригада дозволяють собі надто довгі перепочинки, які нітрохи не позначаються на продуктивності праці. На вимогу передати свій організаційний досвід у відділ планування, Л. Б. Г. відповів відмовою і знов почав виконувати свою роботу за інструкцією, бо від населення надходили сердиті заяви, що сміттярі, особливо ж чужинці, надто багато відпочивають, і ті заяви підхопила навіть преса. Цей випадок уперше звів Е. з Л. Б. Г., бо його справу мали передати в трудовий арбітраж, але потім, за порадою Е., відмовилися від цього наміру. (Е. посилається на справу службовця адміністративної установи Г. М., до якої він був причетний як Е. і під час розгляду якої він уперше ввів у літературу з трудового права термін ВВУ. Г. М., що виконував визначену йому на вісім годин роботу за дві з половиною години, потім опрацював — на противагу Л. Б. Г.— відповідну модель для своїх співробітників, але, зацькований ними, тяжко захворів на психічну хворобу. Одужавши і влаштувавшись на роботу в іншу установу, він змушений був „гайнувати“ шість з половиною години і почав просити, щоб ті „змарновані шість з половиною годин щоденно“ йому дозволили витрачати як він сам хоче. Отримавши відмову, Г. М. захворів ще тяжче. Та оскільки його справа привернула до себе увагу громадськості, Г. М. узяли на роботу в одну промислову фірму, де він, цілком одужавши, неабияк прислужився її успіхові. У випадку з Г. М., який Е. також вивчав, закид у ВВУ стосується тільки відмови Г. М. відсиджувати належні години робочого дня. Але взагалі ВВУ стає дедалі поширенішим явищем, яке поставить перед нашим суспільством, заснованим на найвищій продуктивності праці, багато важких проблем).

У випадку з Л. В. Г. ця ВВУ полягає в тому, що він, хоч і виконує належну працю за належний час, не хоче віддавати до послуг роботодавців — навіть за багато вищу платню — весь свій організаційний хист і свій інтелект. Суспільство може визначити з допомогою комп'ютерів найменшу, найбільшу й середню норму для кожної праці, але не для праці сміттярів, бо тут треба враховувати всі несподіванки вуличного руху й топографічні особливості вулиць, а це може зробити тільки досвідчений, здатний до абстрактного мислення фахівець, як Л. Б. Г. А коли зважити, що так можна було б значно вдосконалити методи вивезення сміття не лише в місцевих, а й у регіональних масштабах і навіть у масштабах цілої країни, то важко навіть вирахувати, якої шкоди завдав нашій економіці Л. Б. Г. Як бачимо, в цьому випадку маємо справу з небуденною ВВУ.

Для Е. важливо було мати повне уявлення про психічний стан Л. Б. Г., тому він попросив в'язничного лікаря перевірити діяльність усіх органів його тіла, а також виміряти зріст і вагу. Висновок: усе в нормі. Вживання алкоголю й нікотину теж нормальне, принаймні ніякої шкоди від них здоров'ю не помічено. В цілому організмі не виявлено жодних хворобливих явищ, крім хіба мінімальної, на півдіоптрії, короткозорості в правому оці. Оскільки Л. Б. Г. зазнавав досить прикрих сутичок з суспільством і відповідав на них безперечно хибними вчинками, то майже кожна така сутичка мала б лишити тяжкий слід і на його ендокринній системі, тож Е. пояснює це нормальне функціонування організму тією постійною поляризацією, яка тут витворила рівновагу. Звичайно, коли б не ця складна рівновага, якої можна було досягти тільки щоденним внутрішнім напруженням, то Л. Б. Г. за короткий час дістав би тяжкий діабет, гостре запалення печінки або й кольку в нирках. Тому Е. відрадив достроково випускати Л. Б. Г. з в'язниці, бо він там має грунт для цієї поляризації, а крім того, може задовольнити свій комплекс солідарності й свою ксенофілію. Можливо навіть — принаймні не виключено,— що він шукав незвичайних в'язничних умов, щоб підтримати напруженість у стосунках із суспільством, яка на волі починала вже спадати. До того ж за цей час, як стало відомо Е., дуже зросла солідарність середовища з матір'ю Л. Б. Г., що, треба визнати, зменшило для нього можливість поляризації, отже, йому лише корисно відбути повний термін ув'язнення, тим паче, що тоді не буде перерваний досить уже помітний процес героїзації Л. Б. Г. серед товаришів по роботі.