Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник
- Автор: Бёлль Генрих
- Год: 1989
- Язык: украинский
- ISBN: 5-308-00408-4
- Переводчик: Евгений Авксентьевич Попович
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник». Краткое содержание книги:
Як легко встановлено, в середу після обіду Катаріна ще дві години попрацювала у подружжя Гіперців, яким вона на їхнє прохання час від часу допомагала. А що Гіперці на дні карнавалу так само від'їжджали з міста до дочки в Лемго, то Катаріна своїм «фольксвагеном» відвезла літнє подружжя на вокзал. Дарма що важко було десь поставити машину, вона, наполігши на своєму, провела їх на перон, ще й піднесла багаж. («Не за гроші, ні, за такі люб'язності не можна навіть пропонувати їй щось: це глибоко образило б її»,— пояснила пані Гіперц). Поїзд, як установлено, відійшов о 17.30. Якщо дати Катаріні 5—10 хвилин, щоб знайти свою машину в першій карнавальній товкотнечі, ще 20 або й усі 25 хвилин, щоб доїхати до своєї квартири, яка розташована за містом зеленій зоні і в яку вона, отже, змогла зайти тільки між 18 00 і 18.15, то не залишається жодної нез'ясованої хвилини; а ще ж їй треба дати якийсь час на те, щоб помитися, перевдягтися й попоїсти, бо вже близько 19.25 вона появилась на вечірці в пані Вольтерсгайм і їхала туди не машиною, а трамваєм та й перебрана була не за бедуїнку і не андалуску, а просто прийшла з червоною гвоздикою у косах, у червоних панчохах і туфлях, у закритій чесучевій блузці медового кольору і в звичайній твідовій спідниці того ж кольору. Начебто й не слід надавати тому ваги, їхала Катаріна на вечірку своєю машиною а чи трамваєм, однак тут про це сказати конче необхідно, бо при розслідуванні ця обставина мала неабияке значення.
Від тієї хвилі, як Катаріна зайшла до вольтерсгаймівського помешкання, розслідувати справу стало легше, бо від 19.25 вона, сама того не запідозрюючи, перебувала під поліційним наглядом. Цілий вечір, від 19.30 до 22.00, вона танцювала, як згодом показала в своїх свідченнях, винятково й самозабутньо з таким собі Людвігом Геттеном, з яким вона й пішла звідти.
Не забудьмо сказати спасибі прокуророві Петеру Гаху, бо самому тільки йому ми завдячуємо повідомлення, близьке до розголошення юридичної таємниці, про те, що відколи Блум разом з Геттеном залишили помешкання Вольтерсгаймів, комісар кримінальної поліції Ервін Байцменне загадав прослуховувати телефони Вольтерсгаймів і Блум. Це було зроблено в спосіб, гідний, мабуть, самого повідомлення. У таких випадках Байцменне телефонував відповідному начальникові й казав: «Мені знов потрібні мої язички. Цього разу — два».
Очевидно, Геттен з Катаріниної квартири не телефонував. У всякому разі, Гах нічого не знав про це. Точно відомо, що її квартира перебувала під суворим наглядом, і коли в четвер уранці Геттен звідти не зателефонував і не вийшов до 10.30, Байцменне забракло терпцю й витримки, і він та ще вісім озброєних до зубів поліцейських вдерлися до помешкання, буквально взяли його штурмом і, якнайсуворіше дотримуючись застережних заходів, обшукали, але знайшли не Геттена, а тільки «вкрай розслаблену й майже щасливу» Катаріну, яка стояла біля кухонного серванта й пила з великого кухля каву, заїдаючи білим хлібом, намащеним маслом та медом. Вона викликала підозру лише тим, що здавалась не приголомшеною, а спокійною, «трохи не переможною на вигляд». Мала на собі купальний халат із зеленої бавовняної тканини з вишитими маргаритками, накинутий просто на голе тіло, і коли комісар Байцменне спитав («досить грубо», як вона розповідала потім), куди подівся Геттен, вона відповіла, що не знає, коли саме Людвіг залишив помешкання. Мовляв, вона прокинулась о 9.30, і він уже пішов. «Не попрощавшись?» —«Так».
Саме в цьому місці слід дещо сказати про те вкрай спірне запитання Байцменне, що його Гах якось процитував з пам'яті, спростував, знов процитував і ще раз спростував. Блорна вважає це запитання важливим, бо міркує собі, що коли його й справді було поставлено, то саме воно, й ніщо інше, стало причиною затятості, сорому й люті Катаріни. А що Блорна і його дружина характеризують Катаріну Блум стосовно сексуальних питань вкрай цнотливою, майже неприступною, то треба ще подумати, чи міг Байцменне, розлютившись через зникнення Геттена, якого він вважав уже в своїх руках, поставити оте спірне запитання. Байцменне буцімто спитав Катаріну, що визивно спокійно прихилилася до свого серванта: «То він тебе, виходить, відмахав?» — на що Катаріна, зашарівшись, однак з гордим і переможним виглядом нібито відмовила: «Ні, я б так не сказала».
Можна з певністю припустити, що якби Байцменне був поставив таке запитання, то відтоді між ним і Катаріною не могло б виникнути жодної довіри. Але той факт, що довіра між ними так і не виникла — хоча Байцменне, якого вважають «начебто не таким уже й поганим», за ймовірними даними, прагнув до цього,— аж ніяк не слід розглядати остаточним доказом того, що він і справді поставив оте сумнівне запитання. Хоч хай там як, а Гах, який був присутній при обшуку, на думку друзів і знайомих «сексуально заклопотаний», тож цілком можливо, що і йому самому прийшла до голови така груба думка, коли він побачив надзвичайно привабливу Блум, недбало прихилену до серванта, і що він залюбки поставив би їй це запитання або й залюбки розпочав би з нею так вульгарно пойменовану діяльність.
Після чого поменшання було ретельно обшукано, деякі речі конфісковано, насамперед папери. Катаріні Блум дозволено одягтися у ванній у присутності службовки поліції Плецер. Тільки двері ванної наказано залишити прохиленими: їх пильно охороняли два озброєних поліцаї. Катаріні дозволили взяти з собою торбинку і — оскільки можливий був арешт — речі нічного туалету, косметичку та дещо для читання. Її бібліотека складалася з чотирьох романів про кохання, трьох детективів, а також біографії Наполеона та життєпису королеви Крістіни Шведської. Усі книжки взято з одного книжкового клубу. А що вона безперестану питала: «Але як же це, як це так, чим я завинила?» — то службовка кримінальної поліції Плецер врешті в чемній формі повідомила її, що Людвіг Геттен — давно розшукуваний бандит, майже викритий грабіжник банку, запідозрюваний у вбивстві та інших злочинах.
Коли нарешті близько 11.00 Катаріну Блум виводили з її помешкання на допит, то наручників на неї все ж не надягли. Щоправда, Байцменне був схильний наполягти щодо наручників, та після короткого діалогу між службовкою Плецер та його помічником Медінгом відмовився від свого наміру. А що цього першого дня карнавалу численні мешканці будинку не пішли на роботу і ще не вирядились на щорічні, подібні до староримських сатурналій процесії, святкування і таке інше, то в вестибюлі десятиповерхового багатоквартирного будинку товклося десятків зо три мешканців у плащах, піжамах та купальних халатах, а за кілька кроків від ліфта стояв фоторепортер Шеннер; саме в цей час Катаріна Блум у супроводі озброєних поліцаїв та з Байцменне і Медінгом пообабіч вийшла з ліфта. Її сфотографували багато разів — спереду, ззаду, збоку, і наостанку, коли вона, палаючи від сорому та геть розгублена, силкувалася прикрити обличчя руками, зайнятими сумочкою, косметичкою, поліетиленовим пакунком з двома книжками та письмовим приладдям; коси в неї були скуйовджені, а на обличчі дуже сердитий вираз.
Через півгодини, по тому як їй з'ясовано її права й надано змогу трохи причепуритися, у присутності Байцменне, Медінга, пані Плецер, а також прокурорів д-ра Кортена і Гаха почався допит, записаний у протокол: «Моє ім'я Катаріна Бреттло, дівоче прізвище Блум. Я народилася 2 березня 1947 року в Геммельсбройху, округа Куїр. Батько мій, Петер Блум працював гірником. Помер, коли мені було шість років, у віці тридцяти семи років внаслідок поранення легенів, яке дістав на війні. Після війни знову влаштувався на сланцевому кар'єрі, і в нього запідозрювали пневмоконіоз. Після батькової смерті мати мала труднощі з пенсією, бо відділ соціального забезпечення та спілка гірників не могли дійти згоди. Мені довелося брати участь у веденні домашнього господарства з дуже ранніх літ, бо батько часто хворів і заробляв нерегулярно, а мати служила прибиральницею в кількох місцях. В школі мені наука давалася легко, хоча й у шкільні роки мені доводилося виконувати чимало хатньої роботи не тільки вдома, а й у сусідів та інших мешканців нашого села — я підсобляла пекти, варити, консервувати, різати птицю. Я багато поралась удома й допомагала збирати врожай. При допомозі моєї хрещеної, пані Ельзи Вольтерсгайм з Куїра, я, закінчивши школу, 1961 року дістала місце помічниці в м'ясній крамниці Герберса в Куїрі, а при нагоді стояла й за прилавком. З 1962-го до 1965 року я вчилася в школі домоведення в Куїрі — дякуючи допомозі та фінансовій підтримці моєї хрещеної, пані Вольтерсгайм, яка працювала там майстром-вихователем; школу я закінчила на „відмінно“. З 1966-го до 1967 року я працювала економкою в дитячому садку з подовженим днем фірми Кешлер у сусідньому містечку Офтерсбройх, потім дістала місце домашньої робітниці У лікаря, д-ра Клутена, там само в Офтерсбройху, де пробула тільки рік, бо пан доктор робився все настирливішим а пані докторша не хотіла терпіти цього. Мені така настирливість також не подобалась. Вона була мені огидна. 1968 року, коли я кілька тижнів не мала постійного місця й допомагала матері в господарстві, а принагідно — на зборах та вечірках корпорації барабанщиків у Геммельсбройху, мій старший брат Курт Блум познайомив мене з робітником-текстильником Вільгельмом Бреттло, за якого я через кілька місяців пішла заміж. Ми жили в Геммельсбройху, де у вихідні дні при великому напливі відпочивальників я, бувало, допомагала на кухні в готелі Клоог, подеколи навіть як офіціантка. Вже десь через півроку я стала почувати непоборну відразу до свого чоловіка. Я б не хотіла докладніше розповідати про це. Я залишила чоловіка й перебралася до міста. На шлюборозлучному процесі я була визнана винною, як така, що зловмисно кинула чоловіка, і знову взяла собі своє дівоче прізвище. Спочатку я меншала у пані Вольтерсгайм, а за кілька тижнів знайшла собі місце економки й домашньої робітниці в будинку податкового інспектора д-ра Фенерна, де я й мешкала. Пан д-р Фенерн надав мені змогу відвідувати вечірні курси підвищення кваліфікації й скласти екзамени на дипломовану економку. Він був дуже хороший, дуже великодушний, і я залишилась у нього й після того, як склала екзамени. Наприкінці 1969 року пана д-ра Фенерна заарештували в зв'язку з прихованням майна від оподаткування, виявленим у великих фірм, на які він працював. Перш ніж його забрали, він дав мені конверта з тримісячною платнею, попросивши мене й далі наглядати за будинком: він, мовляв, скоро повернеться. Я пробула там іще місяць, обслуговувала службовців, які працювали в його конторі під наглядом податкових інспекторів, тримала в охайності будинок, дбала про сад, піклувалась і про білизну. Я завжди приносила в тюрму для підслідних арештантів чисту білизну панові д-ру Фенерну, а також їжу, особливо арденський паштет, що його навчилася готувати у м'ясника Герберса в Куїрі. Незабаром контору закрили, будинок конфіскували, і мені довелося звільнити кімнату. Мабуть, пана д-ра Фенерна звинуватили також у присвоєнні грошей та підробці документів, і він потрапив уже до справжньої в'язниці, проте я й далі навідувала його. Я хотіла була повернути платню за два місяці, яку я йому зоставалась винна. Але він категорично відмовився брати від мене гроші. Невдовзі я знайшла місце в будинку д-ра Блорни, з яким познайомилась через пана Фенерна.