Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-047-6
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)». Краткое содержание книги:
«Час Тирана. Прозріння 2084 року» — самостійний твір з майже детективним сюжетом, багато героїв якого знайомі нам з попередніх частин трилогії.
Роман, як і трилогія загалом, дає епічну картину подій української історії, містить у собі прозріння і пророцтва про долю України і виклики, що стоять перед народом, попереджає про майбутні небезпеки.
Напередодні свого 80-ліття Юрій Щербак — відомий письменник, дипломат, лікар і мислитель — подарував читачам філософський твір-антиутопію, сповнений пошуками християнських істин, гротеском та іронією, вірою в долю України.
Стояв, спершись ліктями на перила оглядового майданчика КП, задумливо дивлячись — і ніякого бою не помічаючи — на діряву тканину туману, що місцями стелився над лісами, просікою і болотами; стояла оманлива тиша — ні пострілів, ні вибухів, ні ревіння моторів. Раптом здригнувся від несподіванки, побачивши в метрі від себе видовжене, наче м’яч для гри в американський футбол, темно-сіре, вологе від роси металеве тіло дрона, який втупився в міністра оборони поглядом убивці — холодними об’єктивами, обмацуючи Палія червоним променем лазерного прицілу. Не спромігся ні на що краще, ніж змахнути руками, як баба на курей, і вигукнути:
— А ну, киш! Ти що собі дозволяєш, мать твою!
Дрон, як здалося Палієві, високомірно, не притримуючись жодної субординації, повільно розвернувся і полетів у напрямку штабу «синіх».
Ніхто не звернув уваги на цю сценку: бій був у розпалі. Все відбувалося у тиші, на зіткненні електромагнітних полів та лазерних променів, і бронетехніка гинула не внаслідок вибухів чи пожежі, а в результаті виходу з ладу комп’ютерів і двигунів.
Отямившись від шоку після зустрічі з дроном (треба покарати оператора, який дозволив собі таке зухвальство — злякати міністра оборони), Палій раптом звернув увагу на «Чорний клин» — темний неприступний прямокутник лісу: дві вогняні лінії пропікали його наскрізь, наче хтось автогеном різав бляшаний лист, наближаючись до танкової просіки.
Антон Зігель, відірвавшись від апаратури, стояв поруч і захоплено вигукував:
— Уперед! Уперед! Молодець, Воропай.
Через кілька хвилин неприступний ліс був прорізаний наскрізь, як гнила тканина, і Палій побачив, як дві «ящірки» стрибнули на просіку і стрімко рвонули в напрямку штабу «синіх».
— Все! The end! — Зігель задихався від захвату, наче сам подолав танкову просіку і самотужки захопив штаб «синіх». Неприродні, ядучо-анілінового кольору, піднялися над місцем розташування штабу яскраво руді й фіолетові сигнали димових шашок.
— Пане міністре, навчання скінчено, — ввічливо звернувся Зігель до Палія.
Над «Чорним клином», над просіками, випаленими «ящірками», зависли темні димові смуги. Палій відчув запах гару, принесений вітром.
— Як скінчено? Тільки почалося… і все?
— Все. «Червоні» виграли.
— Але ж у сценарії закладено, що виграють «сині»! — Палій не терпів самодіяльності, відступів від наказів, ламання заздалегідь встановлених правил гри.
Зігель винувато розвів руками.
— Так вийшло. Вибачте. Перемогла команда «червоних». Вони швидше приймали неординарні рішення. Їхні програми виявилися повнішими, кращими.
— Хто командував «червоними»?
— Старший науковий співробітник ІСТАР майор запасу Воропай.
— Скажіть вашому Воропаю, — Палій уже не міг тамувати гнів, бо почувався обдуреним, — що я йому ноги з дупи повириваю, якщо ще раз насмілиться бавитись із дроном у моїй присутності.
— Передам, — миролюбно склав руки на череві Зігель. — Але, пане міністре, він мислить не дупою, а головою. А дрон, між іншим, зняв із КП важливу інформацію.
— Яку інформацію? — з ненавистю сказав Палій. — Ви чому не виставили охорону навколо штабу «синіх»? Тут однієї розвідувально-диверсійної групи вистачило б, щоб захопити цей сраний штаб. Чого варті ваші комп’ютери? Ви що — всерйоз вірите, що війна буде стерильною? Без рукопашних боїв, без крові, без свого Сталінграда? Війна з Північним союзом більше не повториться.
Зігель знизав плечима.
— Сталінград? Хто його пам’ятає? Ви ще згадали б Ватерлоо. Чи битву при Фермопілах.
— Один вибух тактичного ядерного боєзаряду в повітрі знищить ваші срані комп’ютери і дрони. І тоді хто битиметься з ворогом? Ваші оператори? Вони навіть не озброєні. Вважаю ваші навчання невдалими. Це не «Весняна рапсодія», а… а… соло на дірявому барабані. Я так і доповім Верховному головнокомандувачу. Все. Можете йти.