Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
Перебування Лівобережної України у складі Російської імперії мало і своє позитивне значення: тут ще тривалий час існували державницькі інституції самоврядування української козацько–шляхетської верхівки. Отже, зберігались ті рештки державності, яку завоював український народ у XVIІ ст. На Правобережній же Україні, що відійшла до Польщі внаслідок Андрусівського (1667), а потім Вічного миру (1686), подібні державницькі інституції були повністю знищені. Польська держава знову повернула в цей край не лише польських панів, а й свою адміністрацію, кріпацтво, дозволила політику полонізації та релігійне переслідування.
До складу Росії відійшла і значна частина Південної України, яку контролювала й обживала Запорозька Січ, що після ряду російсько–турецьких воєн позбулася агресії з боку Кримського ханства і Турецької імперії. Землі, які розорялись постійними нападами або контролювались Кримським ханством, тепер обживались українським землеробським населенням. Як і раніше, тут не було кріпосницького поневолення. Козацькі паланки, козацькі хутори і зимівники, що здавна створювали тут запорожці, приваблювали з Лівобережної та Правобережної України численних селян–втікачів. Після Кючук–Кайнарджинського миру (1774) російський уряд почав роздавати ці землі російським, німецьким та іншим поміщикам, оселяв утікачів–переселенців із Сербії, Болгарії та інших країн. Сюди почали переміщати своїх кріпаків–селян і російські поміщики. Між господарями–козаками й переселенцями розпочалися межові війни за землю.
Південна Україна інтенсивно залюднювалась. Землі давали найперше тим, хто зобов’язувався перевезти сюди не менше 25 господарств. Поміщицькі господарства почали займатись тонкорунним вівчарством для продажу на зовнішніх ринках вовни. Потім, коли з’явився попит на пшеницю, тут вирощували зернові культури для експорту зерна за кордон. Почали виникати міста — Херсон, Миколаїв, Вознесенськ та ін. Розвивались промисли, торгівля. Лівобережна і Правобережна Україна, де вирощувалось багато пшениці на продаж, тепер дістала природні морські порти для вивезення хліба на європейські ринки. Почало розвиватись суднобудування, розвідували поклади залізної руди і вугілля. Виникали чинбарні, салотопні, лісопильні, пивоварні та інші промисли.
Сучасний російський історик В. Кабузан подає такі цікаві статистичні дані: “Лівобережна і Правобережна Україна були тими районами Росії, де здавна жили українці. Звідси вони розселялись на нові землі. До числа їх належить і Новоросія (тобто Південна Україна. — Авт.). Якщо в 60–х роках XVIII ст. доля українців тут становила тільки 24 відсотки населення, то наприкінці XVIII ст. — 52,5 відсотків”. У кінці XVIII ст. в Катеринославській губернії українців було 82,8 відсотка, у Херсонській — 83,7 і т. д. Тобто основна маса переселенців у південну частину України була українська. Заселяється українцями і Таврія — Крим та Північне Причорномор’я…
Після приєднання Криму до Росії наприкінці XVIII ст. велика кількість кримськотатарського населення переселяється в межі Османської імперії. На територію ж Криму прибувають українські хлібороби. До кінця XVIII ст. вони вже становлять 12,5 відсотка всього населення. Згодом їхня кількість швидко зростає.
Таким чином, Південна Україна за етносом і за історією, залишалась українською і в наступний історичний період.
Українські землі, що опинилися під владою Росії, потрапили в більш сприятливі політичні та соціально–економічні умови порівняно з тими землями, які забрала Польща. А історія козацької держави — Гетьманщини, як говорить канадський історик О. Субтельний, стала ключовим явищем для подальшої національної історії та державотворчих змагань українців.
Правобережна Україна в складі Польської держави
Історія Правобережної і Західної України, як бачимо, у різні часи розвивалась осібно від Лівобережної. Вони мали і багато спільного, і багато відмінного. А втім, кожна з цих частин України здобувала свій історичний досвід, який мав придатися в майбутньому.
Після ряду угод між Росією і Польщею в XVІІ ст., як уже згадувалось, Правобережна Україна, а Західна, ще раніше опинилась у складі Польської держави.