Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
Таке соціально–економічне та морально–політичне становище й призвело до падіння Гетьманщини — Української козацької держави.
Соціальні інтереси козацько–шляхетської еліти, провідної сили в боротьбі за незалежність України, переважили інтереси національні. Імперський уряд грав на соціальних забаганках шляхти, підсилював соціальний егоїзм, підкуповував старшину посадами, пільгами. На українську шляхту у 1785 р. була поширена ота “вожделенна” для поміщиків “Жалувана грамота дворянству”, яка вивільняла дворян від військової служби, постоїв, податків…
Українська козацька старшина, як освічена в цілому верства, сипонула в державні установи Росії працювати й почала доводити високородність свого походження; стягувала поспішно свої старі шаровари й жупани й натягувала німецькі камзоли й вузькі чоботи, французькі трикутні капелюхи й англійські плащі, намагалась бути схожою на російських зденаціоналізованих дворян. Більше того, українська козацька старшина почала віддавати до навчання своїх дітей у престижні російські заклади, котрі постали працею саме українських вчених із Києво–Могилянської академії, колегіумів і шкіл.
Діти старшин стали забувати свою мову і соромилися свого походження. Козацько–шляхетська еліта переставала бути українською національною елітою і носієм національних інтересів свого народу. Вона вливалася в імперсько–російські сили, які підпирали самодержав’я та абсолютизм. Вона досягла в Російській імперії того, чого їй не хотіла дати панська Польща і чого треба було довго чекати в гетьманській Україні.
Зрада української політичної еліти була головною причиною загибелі Гетьманщини.
Україна в складі Російської імперії
На кінець XVІІІ ст. загинула Гетьманська держава і всі здобутки українців, які вони мали у XVІI–XVIII ст.
Не можна говорити, що це не викликало протесту в українського населення. Так частина лівобережних козаків, яких силоміць переводили в солдатські регулярні полки російської армії, в 1769–1770 рр. повстали. Це були Донецький і Дніпровський пікінерні полки. Катерина II дала наказ, як це колись робив Петро І, заарештувати сім’ї повстанців і замкнути їх у погреби — без води, без хліба. Цим вона зламала бунтарів. У 1761–1774 рр. повстали козаки села Кліщині Лубенського полку. До них приєдналися селяни. Повстання очолили отамани Панас Ворона і Грицько Білима. З допомогою артилерії повстання було розгромлене, повсталих заслано до Сибіру або ув’язнено.
У 1789 р. вибухає одне з найбільших повстань на Лівобережжі — в селі Турбаях на Полтавщині. Поміщики Базилевські схотіли закріпачити козаків, зробити з них кріпосних селян. На чолі повстання стали козаки брати Степан і Леонтій Рогачки та Семен Помазан. Вони розправились із поміщиками, обрали своє козацьке самоврядування і чотири роки управляли селом. Російське військо, послане сюди урядом, не наважилось відразу розгромити повстанців. Адже це був час, коли у Франції вибухнула революція, і російський уряд небезпідставно боявся, що повстання в Турбаях може послужити сигналом до всезагального вибуху в Лівобережній Україні проти кріпосницького поневолення. Лише через чотири роки з допомогою артилерії турбаївці були розгромлені, заслані до Сибіру та на віддалені поселення в Таврію. Були в Україні й інші рухи та повстання. Але вони не вилились у всенародну боротьбу.
Гетьманщина дворянилась, українські козацько–шляхетські землевласники дістали право пригнічувати своїх селян так, як це робили польські чи російські поміщики. Кріпосництво, нова панщина затьмарили і політичні, й національні прагнення як української провідної верстви, так і селянства.
Проте існування Гетьманщини як української козацької держави— це вже була друга державність в історії України — залишило величезний слід в історичній пам’яті народу і в історичній науковій думці. Згадки про окреме державницьке існування, національно–державницьке самоврядування козацької України не могли не породити нових прагнень до незалежного державного буття. Це прийшло пізніше, коли народилась нова генерація вищої провідної сили українського суспільства — українська інтелігенція, що вийшла з різних верств і станів суспільства.