Нарис загальної історії

Ці два чинники повинні мати певний зв’язок із тим фактом, що основні фази культурного розвитку Європи від початку неолітизації характеризуються чіткою тенденцією до зародження на периферії та до поширення від зовнішніх границь усередину. Розглянемо такі приклади: мегаліти, які з IV по ІІ тисячоліття вишикуються вздовж Атлантичного узбережжя від Португалії та до Норвегії і на середземноморських островах від Мальти до Балеарів; грецька й римська фази, які розквітають у Середземномор’ї з VIII ст. до н.е. до V ст. н.е.; середньовічний розквіт у Центральній та Північній Італії, у Фландрії, на Рейні, в Англії, на берегах Балтійського моря; серце сучасної Європи, яке розташоване між Сеною та Рейном. Екзогенні чинники, які точно виміряти неможливо, діють проти політичного об’єднання всього континенту та культурного ареалу в імперію. І навпаки, завдяки зниженню вартості транспортування морями й річками вони сприяють сполученню та зв’язкам між європейськими політіями, які утворюють об’єднану трансполітію.

Інші чинники, протилежні імперіалізації, також структурні, але вони ендогенні в тому сенсі, що утворюють культурний ареал і постійно діють у відцентровому напрямку. Важливим чинником має бути індоєвропейська соціальна структура, характерна для степових скотарських суспільств. Пригадаймо їхні основні риси. Для цієї структури притаманний чіткий поділ на еліту, народ і рабів. Еліта складається з аристократії, родів і родин, які посідають владні позиції, володіють власним, а не делегованим політичним центром, багатством і авторитетом. Вони володіють стадами та землями, за якими доглядають раби та орендарі. їхнє життя складається з дозвілля, яке оживляють війни та різноманітні розваги. Вони очолюють великі «доми», де зібрані їхня сім’я, родичі, слуги, клієнтура. Ця група зазнає постійних змін, до яких спричиняються біологічні чинники, економічні перипетії, особисті здібності та амбіції. Склад її плинний в стабільній структурі. Народ складають селяни. Вони вільні, об’єднуються в сім’ї, не мають родових зв’язків або ж мають слабкі зв’язки. Вони володіють господарствами як власники чи орендарі, самі порядкують ними й ведуть на них змішане господарство, поєднуючи рільництво з тваринництвом. Мешкають вони об’єднаними сільськими громадами, самостійними та самоврядними, де керують ради глав сімей. Вони належать до клієнтури аристократів. У воєнний час вони стають пішим військом у кінних аристократів, які приводять із собою своїх людей. Раби — це люди, які загрузли в боргах або полонені, і вони мають ту майже унікальну в історії особливість, що зайняті не тільки хатньою роботою, а ще й виконують важливу економічну функцію як рільники. Ця особливість пояснюється, очевидно, індивідуальною структурою володінь і господарств, яка знижує вартість нагляду та збільшує рентабельність рабської праці.