Нарис загальної історії
- Автор: Жан Башлер
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ніка-Центр
- ISBN: 966-521-338-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Нарис загальної історії». Краткое содержание книги:
Розрахована на вчених — істориків, соціологів, політологів, а також на студентів зазначених спеціальностей.
З іншого боку, перехід до епохи модерності — це, за нашою гіпотезою, еволюційний аналог неолітизації. Як і період неоліту, модерність — це загальне поле можливостей. Таке її становище вимагає виявити в європейських процесах, коли європейська історія вже міцно утвердилася в своїй єдності після поворотного етапу приблизно від 500-го до 1000 р. н.е., об’єкти, про які можна з достатньою слушністю твердити, що вони відкривають цілком нове поле культурних можливостей і пропонують їхню розробку всьому людству. Обидва зазначені критерії настільки жорсткі, що об’єктів, які дають змогу перевірити їх, небагато. Найочевиднішим є наука та науки, чий характер прориву в формі перетворення помітили філософи від самої їхньої появи в першій третині XVII ст. Другий предмет окреслили історики вже в ХІХст.: це — індивідуалізація. Третій виявили соціологи: це диференціація ладів. Четвертим і останнім є демократизація, яка була сприйнята всіма в ХІХ ст.
Отже, ми намітили шлях, який треба пройти, аби досягти нинішнього стану світу. Після того як ми проаналізуємо європейську аномальність і виведемо з неї певну кількість культурних особливостей, потрібно буде показати, як вони можуть пояснити загальну появу демократизації, наукової раціональності та індивідуальності.
Розділ VI. Незнайдена європейська імперія
Наша мета — сформулювати більш-менш переконливе пояснення вторгнення в біографію людського роду модерної епохи як непередбачуваного повороту. Потрібно стерегтися спокуси, яка завжди переслідує історіографію, і уникати твердження, що розказана історія мусила завершитися саме цим результатом і що зроблені реконструкції доводять цю потребу. Історія Франція повинна була привести до Французької революції, а історія Німеччини — до нацизму: ці детерміністські твердження усувають випадковість і, ігноруючи випадки й непередбачене, перетворюють історію людства на заздалегідь записані програми, а людських дієвців на маріонеток. Ми уникаємо еволюційної пастки і залишаємо максимально широке місце випадковостям, визначаючи кінцевий пункт як умову можливості ймовірних процесів. Ми прямуємо до багатоступеневого пояснення, в якому підтримується достатній зазор між ними, щоб дати змогу проявитися всім випадкам і при цьому щоб загальна побудова мала пристойну пізнаваність.
Ми маємо зосередити наші зусилля на головній аномалії європейської історії, на тому, що вона ніколи не призводила до повної, вдалої й тривалої імперіалізації. Як і чому Європа уникла імперіалізації — ось поставлене питання. Воно має ту додаткову перевагу, що уможливлює постійне порівняння з трьома іншими імперськими історіями: китайською, індійською та азійською. Цей величезний історичний матеріал, накопичений від початку неолітизації до вирішального повороту ХІV-ХV ст., тобто протягом восьми тисячоліть, стихійно ділиться на п’ять основоположних етапів: індоєвропейська фаза виявляється не китайською; грецька фаза рішуче не індійська; римська фаза залишається не азійською; каролінгська фаза демонструє невдалу спробу нормалізації; феодальна фаза дає змогу аномалії утвердитися остаточно.
Еволюційна затримка
Еволюційну затримку Європи можна оцінювати як у порівнянні з «нормальною» еволюцією від племені до імперії впродовж неолітизації, так і в порівнянні з історією Китаю. Затримка є емпіричною даною в тому сенсі, що Передню Азію у 539 р. до н.е. імперіалізує Кір Ахеменід, Індію — Ашока в середині ІІІ ст. до н.е., а Китай — Цинь Шихуанді в 221 р. до н.е. Якби цей процес був нормою, то Європа мала б бути імперіалізована в другій половині І тисячоліття до н.е. У всіх наведених прикладах диференціація культурного ареалу сягає давніх-давен. В Європі вона вже помітна від часів мад-ленського періоду і навіть набагато раніше, практично з археологічною появою Sapiens sapiens. Затримка Європи пов’язана не з культурною диференціацією, а з самою імперіа-лізацією. І справді, що можна бачити? Близько 500-х рр. до н.е. племена й громади поширюються всюди, крім середземноморської смуги, де були створені малесенькі поліси, цілковито орієнтовані на Середземне море та на Передню Азію. Це становище свідчить про тисячолітнє відставання — у морфологічному й політичному плані — відносно Передньої Азії, де князівства, царства і навіть регіональні імперії звично існують уже три тисячі років; стосовно Китаю, де князівства і царства існують не менше п’яти тисяч років, зокрема й династія Цинь, яка існує як окреме царство вже добрих п’ять століть; стосовно навіть Індії, де нормальна еволюція повернула в незвичайний бік кількома століттями раніше. Перестрибнемо через п’ятсот років і розмістимо наш спостережний пункт у 9 році н.е. Римляни знаходяться на шляху до завоювання всієї Європи й уже займають її південну та західну половини. Відставання не тільки надолужене, а й взагалі, здається, що його ніколи й не було, бо що таке два чи три століття в тисячолітній еволюції?