Сонячна магія
- Автор: Новак Илья
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-093-1
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Сонячна магія». Краткое содержание книги:
І все було б, як завжди, якби у цю дорослу гру не вмішалися раптом сторонні, а саме: одне дівчисько — вихованка бродячого цирку та один хлопчак — міський безпритульний. Діти не знаються на політиці і не володіють магією. Але чомусь полювання на малих зухвальців не дає результатів. Чи зможуть звичайні діти протистояти професійним політикам? І хто, зрештою, переможе в цій грі?
Ілля Новак, визнаний одним з найкращих молодих фантастів Європи у 2005 році, не боїться експериментувати. Ти з ним? Тоді перегортай сторінку.
Частина світла не потрапляла в колбу, а зсипалася вниз із жорен і, ніби дрібний борошняний пил, висіла в повітрі. Гагра почухав потилицю й запитливо подивився на Каштеляна. Маг замислено обійшов пристрій, зупинився біля вигнутого крана, під яким стояло цебро, принюхався, пирхнув…
— Так, — сказав він нарешті. — Світловий млин. Звісно, його поставив тут Бардо Тодол, більше нікому.
Цієї миті зовні зарипіли крила, труба-гармошка почала ритмічно рухатися, витягаючи магію з губчастої перегородки. Зашуміло повітря, у колбі загуло, і третя хмара спливла над нею.
— Океан повен магії. Млин фільтрує воду, виціджує магію та відправляє її далі повітрям.
— Куди відправляє?
Якби Каштелян мав вказівний палець, то, напевне, зараз він багатозначно підняв би його.
— До центру світу. Туди, куди вирушаємо ми. Гагро, знаєш, що це?
Гаргантюа схилився над цебром, у яке з крана посипався блідо-жовтий порошок. Ельф придивився до нього, насупився й заперечно помотав головою.
— Гагра не розуміє.
— Макуха, — пояснив пес. — Сухі магічні рештки. Ним можна заправити топку, як гадаєш?
— О! Великий Каштелян, розумний Каштелян… Треба тільки почекати, поки цебро наповниться.
Пес глянув на Геба й раптом сказав:
— Слухай-но, а тобі тут залишатися небезпечно. Ну-бо вийди назовні.
— Чому небезпечно… — запротестував Гебвін, але Каштелян гаркнув:
— Вийди, я сказав!
Геб похмуро покосував на нього і вийшов. Крила оберталися, тіні від них повільно рухалися по колу, то перетинали вікна млина й стискалися, то потрапляли на неосвітлені ділянки й розширювалися, густішали. Гебвін обійшов будинок і зупинився біля самого берега.
Вітер протяжно завивав над океаном, женучи безперервну низку дрібних хвиль. Вони наповзали на скрижанілу гальку, з тихим шелестом відкочувалися й наповзали знову. Геб присів навпочіпки й опустив руку. Вода виявилася холодною, але не крижаною. І ще щось незвичне було в тому, як вона торкалася шкіри. Вода начебто лоскотала її…
Геб підняв зігнуту човником долоню, підніс до очей. Рідина кишіла дрібними порошинками світла та зграями мушок — часточок магії, — які безперервно снували то туди, то сюди. Гебвін довго заворожено розглядав живе магічне світло крізь холодну воду, потім обережно розсунув пальці й дозволив їй вилитися в океан.
У переднє вікно вагона було видно, що підтримувані опорами рейки зникають у вузькій ущелині між схилами гір.
— Великий Каштелян! — сказав Гагра, тицяючи пальцем у пса. — Чарівник. Чарівник. Могутній маг у тілі пса. Магопес! То чому б йому не почаклувати й не позбавити нас цього протововка?
— Я тобі зараз як начаклую! — магопес гнівно застукав хвостом по підлозі. — Щоб чаклувати, руки потрібні й пальці. Це ж мистецтво, а не трах-бах — і готово. Я замаскувався від Бардо, і годі. Якщо в цьому тілі спробую чаклувати, таке може статися… Ет, та що з тобою говорити!
Ельф знизав плечима і знову метнувся у хвіст вагона. Геб поквапився слідом.
Прибережні тороси зникли, тепер навколо простягалися тільки зарослі мохами уступи та круті схили. Протововк наближався, зустрічний вітер зривав з безформного тіла жмути імли й ніс далі. Тварина мчала слідом за ними вузьким коридором зі схилів, таких близьких, що до них можна було дотягтися рукою. Яскраво-сині плями очей-ліхтарів рухалися довгими зигзагами, тьмяні відблиски переливалися на вигнутій поверхні шабельних ікол.
Каштелян гукнув з кабіни:
— Тут поворот! Ущелина закінчується!
Тварина роззявила пащу, протяжно завила. Відлунюючи поміж схилів, виття пішло гуляти ущелиною та повертатися до втікачів оглушливою луною. Схили затремтіли, на дах вагона посипалися сніг і дрібні камінчики. Кілька більших камінців ударилося об рейки позаду, підстрибуючи та відскакуючи далі, в пітьму, що залягла на дні ущелини.
Протововк стрибнув.
Горлянка його миттєво заступила все за вікном. На даху й під днищем вагона брязнуло, а потім ікла, одночасно просунувшись згори та знизу, зімкнулися й ледь не відрізали ельфові ногу. Вагон здригнувся, Гебвін упав на коліна, вчепився в сидіння.
Зі скреготінням задня стіна разом із круглим віконцем зім’ялася й зникла в пащі. Вагон наповнився холодним повітрям, стрімко закружляли сніжинки. Протововк ковтнув, витріщив сині очі, за дві секунди вплів уламки й знову стрибнув, роззявляючи пащеку. Та раптом його заслонила могутня спина Гаргантюа — ельф широко розставив ноги, зігнувся і обома руками вчепився в краї магрилової топки.